«агальна фармаколог≥¤ включаЇ в себе:

а)фармакок≥нетику л≥карських речовин Ц розд≥л фармаколог≥њ, ¤кий вивчаЇ законом≥рност≥ адсорбц≥њ, розпод≥лу, перетворенн¤ (б≥отрансформац≥¤), ел≥м≥нац≥ю ≥ екскрец≥ю л≥карських речовин;

б)фармакодинам≥ку Ц розд≥л фармаколог≥њ, що вивчаЇ механ≥зми д≥њ л≥карських речовин.

¬икористанн¤ л≥карських речовин починаЇтьс¤ з њх введенн¤ в орган≥зм. Ћ≥карськ≥ речовини можна вводити в орган≥зм ентеральним та парентеральним шл¤хами. ¬≥д шл¤ху введенн¤ л≥карських речовин залежить швидк≥сть розвитку ефекту та тривал≥сть д≥њ.

Ўл¤хи введенн¤ л≥карських речовин в орган≥зм (мал. 1)

Ћ≥карськ≥ речовини можна вводити такими шл¤хами: (ентерально, ≥нгал¤ц≥йно, нашк≥рно, внутр≥шньомТ¤зово, внутр≥шньовенно, внутр≥шньоартер≥ально, в порожнини т≥ла, субарахноњдально, внутр≥шньок≥стково та ≥нш≥). Ќайб≥льш швидким Ї внутр≥шньоартер≥альний шл¤х введенн¤ л≥карських речовин.

ћалюнок 1. Ўл¤хи поступленн¤ л≥карських речовин в орган≥зм (по ¬.√.¬оробйову та ¬.¬.–¤женову):

1 Ц через дихальн≥ шл¤хи; 2 Ц через рот; 3 Ц в артер≥ю; 4 Ц в пр¤му кишку; 5 Ц у вену.

≈нтеральний шл¤х введенн¤ л≥карських речовин через р≥зн≥ д≥л¤нки травного каналу.

≤нгал¤ц≥йний Ї природн≥м ф≥з≥олог≥чним шл¤хом введенн¤ л≥карських речовин у вигл¤д≥ аерозол≥в.

ѕарентеральний (минаючи травний канал) пересл≥дуЇ одну мету Ц швидше ≥ без втрат доставити л≥карську речовину до внутр≥шнього середовища орган≥зму або безпосередньо в патолог≥чне вогнище.

¬веденн¤ л≥карських речовин у порожнини т≥ла (у черевну порожнину, в порожнини суглоб≥в, плеври) використовуЇтьс¤ р≥дше. „асто використовують шл¤х введенн¤ Ц внутр≥шньовенний, п≥д шк≥ру, в артер≥ю.

¬нутр≥шньовенне введенн¤ л≥карських засоб≥в, даЇ можлив≥сть швидко створювати максимальну концентрац≥¤ њх отримувати ч≥ткий л≥кувальний ефект. ¬нутр≥шньовенно ввод¤ть р≥дк≥ стерильн≥ л≥карськ≥ форми швидко струминно та пов≥льно капельно.

¬нутр≥шньоартер≥ально введенн¤ л≥карських форм даЇ змогу створювати високу концентрац≥ю речовини в д≥л¤нц≥ кровопостачанн¤ ц≥Їњ судини.

Ќашк≥рний використовуЇтьс¤ в дерматолог≥њ дл¤ безпосереднього впливу л≥карськоњ речовини на патолог≥чний процес. ѕарентеральний шл¤х введенн¤ л≥карських речовин маЇ р¤д переваг перед ентеральним:

а) швидкий розвиток ефекту ; б) можлив≥сть введенн¤ л≥карських засоб≥в ¤к≥ руйнуютьс¤ при ентеральному шл¤ху введенн¤ (гепарин, п≥ту≥трин, ≥нсул≥н, паратирео≥дин та ≥нш≥); в) точн≥сть дозуванн¤; г) можлив≥сть введенн¤ л≥карських речовин в орган≥зм хворим у непритомному стан≥.

ѕарентеральний шл¤х введенн¤ л≥карських речовин також маЇ р¤д недол≥к≥в, а саме:

а) л≥карськ≥ форми повинн≥ бути стерильними; б) небезпека ≥нф≥куванн¤; в) потреба в устаткуванн≥ ≥ п≥дготовки медперсоналу; г) введенн¤ л≥карських речовин часто супроводжуЇтьс¤ болем.

Ќайб≥льш розповсюдженим шл¤хом введенн¤ л≥карських речовин Ї ентеральний.

¬веденн¤ л≥карських речовин ентеральним шл¤хом через р≥зн≥ в≥дд≥ли травного каналу. ¬веденн¤ речовин через рот Ї найпрост≥шим ≥ найзручн≥шим дл¤ хворого, не потребуЇ умов стерильност≥. ≈фект п≥сл¤ прийому л≥карськоњ речовини розвиваЇтьс¤ пов≥льн≥ше (30 Ц 50 хвилин н≥ж при парентеральному введенн≥.

Ћ≥карськ≥ препарати дл¤ застосуванн¤ всередину необх≥дно приймати на голодний шлунок, тобто до њди за 30 хвилин.

Ќедол≥ком ентерального шл¤ху введенн¤ л≥карських речовин Ї подразненн¤ слизовоњ оболонки шлунково-кишкового тракту, пов≥льний ефект фармаколог≥чноњ д≥њ.

¬веденн¤ л≥карських засоб≥в ентеральним шл¤хом неможливе або затруднене п≥д час судом, блюванн¤, у стан≥ непритомност≥.

ќсновними завданн¤ми фармакок≥нетики Ї вивченн¤ звТ¤зку м≥ж концентрац≥Їю л≥карських речовин та њх метабол≥т≥в у б≥олог≥чних р≥динах, тканинах ≥ фармаколог≥чним ефектом.

ћехан≥зми всмоктуванн¤ л≥карських речовин

Ћ≥карськ≥ речовини попадають в орган≥зм завд¤ки процесу всмоктуванн¤, тобто њх проходженн¤ кр≥зь б≥олог≥чн≥ барТЇри. –озр≥зн¤ють так≥ механ≥зми транспорту л≥карських речовин кр≥зь б≥олог≥чн≥ мембрани.

1.ѕасивна(проста) дифуз≥¤л≥карських речовин через б≥олог≥чн≥ мембрани кл≥тин в≥дбуваЇтьс¤ без затрати енерг≥њ за град≥Їнтом концентрац≥њ речовини, тобто ≥з середовища з б≥льшою концентрац≥Їю у середовище з меншою концентрац≥Їю. „им б≥льш л≥поф≥льна (головним чином Ц непол¤рна) речовина, тим легше проникаЇ через кл≥тинну мембрану (кислота ацетилсал≥цилова, спирт етиловий). ¬ основ≥ пасивноњ дифуз≥њ лежить процес самов≥льного взаЇмного вир≥внюванн¤ концентрац≥й до встановленн¤ р≥вноваги. ќсновну роль у всмоктуванн≥ л≥карських речовин у шлунково-кишковому тракт≥ в≥д≥граЇ пасивна дифуз≥¤.

2.ѕолегшена дифуз≥¤ Ц пасивний транспорт л≥карських речовин через б≥олог≥чн≥ мембрани, перенос за град≥Їнтом концентрац≥њ молекул ≥ ≥он≥в за допомогою специф≥чних б≥лк≥в-переносчик≥в (всмоктуванн¤ зал≥за, кальц≥ю, магн≥ю, глюкози, ам≥нокислот, в≥там≥н≥в ) у кишечнику. ѕолегшена дифуз≥¤ залежить в≥д осмотичного та г≥дростатичного тиску. ѕори мембран еп≥тел≥ю кишечнику мал≥, тому через них проникають мал≥ г≥дроф≥льн≥ молекули без затрати енерг≥њ.

3.‘≥льтрац≥¤через пори у мембранах в≥дбуваЇтьс¤ за град≥Їнтом концентрац≥њ за рахунок р≥зниц≥ осмотичного тиску по обидв≥ сторони мембрани.

‘≥льтрац≥¤ через основну речовину м≥жкл≥тинних пром≥жк≥в йде за град≥Їнтом концентрац≥њ.

4. јктивний транспорт л≥карських речовин через б≥олог≥чн≥ мембрани з затратою енерг≥њ кл≥тин (проти град≥Їнта концентрац≥њ) за принципом Уб≥олог≥чногоФ насосу та за допомогою спец≥альних фермент≥в-транспортер≥в, потребуЇ затрат енерг≥њ (використовуЇтьс¤ енерг≥¤ ј“‘ за участю специф≥чних ј“‘аз). јктивний транспорт л≥карських речовин забезпечуЇ всмоктуванн¤ г≥дроф≥льних пол¤рних молекул (абсорбц≥¤ речовин у шлунково-кишковому тракт≥ Ц де¤ких неорган≥чних ≥он≥в, ам≥нокислот та ≥нших).

5.ѕ≥ноцитоз (ендоцитоз, Укорпускул¤рнаФ абсорбц≥¤) обумовлений активн≥стю плазматичноњ мембрани по поглинанню кл≥тиною твердих, мТ¤ких речовин з великою молекул¤рною масою.

¬смоктуванн¤ л≥карських речовин у кишечнику залежить в≥д функц≥онального стану останнього (моторики, рЌ, розчинност≥, активност≥ фермент≥в).

ќсновну роль у всмоктуванн≥ л≥карських речовин у кишечнику в≥д≥граЇ пасивна дифуз≥¤.

Ѕ≥одоступн≥сть л≥карських речовин Ц в≥дношенн¤ м≥ж дозою введеноњ в орган≥зм л≥карськоњ речовини ≥ њњ к≥льк≥стю, ¤ка над≥йшла в кровооб≥г. ¬их≥д л≥карськоњ речовини ≥з л≥карського препарату Ї першою ≥ обовТ¤зковою умовою дл¤ контакту з тканинами ≥ посл≥дуюче всмоктуванн¤. ÷ей процес вивчаЇ б≥офармац≥¤, ¤ка визначаЇ б≥одоступн≥сть (повноту ≥ швидк≥сть всмоктуванн¤) л≥карських речовин ≥з л≥карських форм. Ќа основ≥ цього розробл¤ютьс¤ найб≥льш оптимальн≥ л≥карськ≥ форми. ѕри прийом≥ л≥карськоњ форми через рот л≥карська речовина проходить так≥ етапи: 1 Ц вих≥д л≥карськоњ речовини ≥з л≥карськоњ форми; 2 Ц всмоктуванн¤ њњ слизовими оболонками шлунково-кишкового тракту в кров; 3 Ц попаданн¤ з кровТю воротноњ вени в печ≥нку; 4 Ц вих≥д ≥з печ≥нки в загальний кровот≥к.

ќц≥нку б≥одоступност≥ л≥карських речовин у дан≥й л≥карськ≥й форм≥ пор≥внюють ≥з величиною б≥одоступност≥, отриманоњ при внутр≥шньовенному введенн≥ такоњ ж дози.

Ўвидк≥сть всмоктуванн¤ ≥з традиц≥йних л≥карських форм л≥карських речовин розташована у так≥й посл≥довност≥: розчин> порошок>таблетка>кап сула>драже. Ўвидк≥сть всмоктуванн¤ речовин тим б≥льша, чим б≥льша розчинн≥сть њх у вод≥ ≥ л≥п≥дах.

Ѕ≥одоступн≥сть л≥карських речовин Ц швидк≥сть ≥ ступ≥нь всмоктуванн¤ препарату ≥з м≥сц¤ його введенн¤ у системний кровооб≥г, в≥дображаЇ вм≥ст в≥льноњ речовини у плазм≥ кров≥ через визначений пром≥жок часу п≥сл¤ його введенн¤ в≥дносно вих≥дноњ дози препарату. ѕри внутр≥шньовенному введенн≥ л≥карських речовин њх б≥одоступн≥сть складаЇ 100% (це ступ≥нь, у ¤к≥й л≥карська речовина всмоктуЇтьс¤ з м≥сц¤ введенн¤ њњ у системний кровооб≥г ≥ швидк≥сть з ¤кою даний процес в≥дбуваЇтьс¤; все це характеризуЇ ¤к≥сть л≥карськоњ речовини). ћ≥рою б≥одоступност≥ служить в≥дношенн¤ к≥лькост≥ всмоктуваноњ речовини до к≥лькост≥ т≥Їњ ж речовини, призначеноњ в так≥й же доз≥, але у вигл¤д≥ стандартноњ л≥карськоњ форми. —тандартною л≥карською формою Ї внутр≥шньовенна ≥нТЇкц≥¤, ¤ка забезпечуЇ швидке ≥ повне надходженн¤ л≥карськоњ речовини у велике коло кровооб≥гу. “аким шл¤хом визначають абсолютну б≥одоступн≥сть. Ѕ≥льш розповсюджено ≥, можливо, б≥льш доц≥льно визначати в≥дносну б≥одоступн≥сть. ƒл¤ ц≥Їњ мети стандартними л≥карськими формами дл¤ прийому всередину служать розчин або ≥нша л≥карська форма, ¤ка в≥дома ≥ добре всмоктуютьс¤. як правило, б≥одоступн≥сть встановлюЇтьс¤ ≥ визначенн¤м екскрец≥њ л≥карськоњ речовини (за в≥домий пром≥жок часу п≥сл¤ прийому л≥к≥в) або за концентрац≥Їю препарату у кров≥ п≥сл¤ його призначенн¤.

ѕри ентеральному шл¤ху введенн¤ величина б≥одоступност≥ визначаЇтьс¤ втратами речовини при њњ всмоктуванн≥ ≥з шлунково-кишкового тракту та при першому проходженн≥ через печ≥нковий барТЇр.

«агальний кл≥ренс(— l ) Ц це умовний обТЇм кров≥ чи њњ плазми, що зв≥льн¤Їтьс¤ (очищаЇтьс¤) в≥д л≥карськоњ речовини за одиницю часу. ¬иражають у л≥трах або м≥л≥л≥трах ≥ розраховують по формул≥:

,

де — l Ц загальний кл≥ренс; D Ц доза введеноњ л≥карськоњ речовини; AUC Ц площа п≥д фармакок≥нетичною кривою.

¬ид≥л¤ють нирковий кл≥ренс Ц швидк≥сть виведенн¤ л≥карськоњ речовини з сечею, печ≥нковий Ц швидк≥сть ≥нактивац≥њ у печ≥нц≥, ≥ жовчний - швидк≥сть виведенн¤ л≥карськоњ речовини з жовчю.

Ќирковий кл≥ренс ( Cl r ) в≥дбиваЇ ел≥м≥нац≥ю л≥карськоњ речовини з орган≥зму ≥ Ї сп≥вв≥дношенн¤м к≥лькост≥ л≥карськоњ речовини, що декретуЇтьс¤ з сечею, ≥ концентрац≥њ њњ у плазм≥ кров≥:

,

де — u Ц концентрац≥¤ л≥карськоњ речовини в сеч≥, мг/мл; — р - концентрац≥¤ л≥карськоњ речовини у плазм≥ кров≥, мг/мл; V Ц швидк≥сть виведенн¤ сеч≥, мл/хв.

ƒл¤ визначенн¤ кл≥ренсу використовують л≥карську речовину, ¤ка не метабол≥зуЇтьс¤ ≥ повн≥стю виводитьс¤ з орган≥зму в незм≥неному вигл¤д≥. ” таких випадках значенн¤ кл≥ренсу в≥дбиваЇ функц≥ональну активн≥сть орган≥в вид≥ленн¤. ѕри нормальному функц≥онуванн¤ орган≥в вид≥ленн¤ р≥вень кл≥ренсу незм≥неноњ л≥карськоњ речовини св≥дчить про ступ≥нь його метабол≥чних перетворень в орган≥зм≥.

ƒинам≥ка фармакок≥нетичного процесу включаЇ:

1) зв≥льненн¤ л≥карськоњ речовини з л≥карськоњ форми;

2) абсорбц≥ю л≥карськоњ речовини Ц проникненн¤ через б≥олог≥чн≥ мембрани;

3) розпод≥л л≥карських речовин у б≥олог≥чних р≥динах;

5) ел≥м≥нац≥¤ л≥карських речовин;( б≥отрансформац≥¤ л≥карських речовин+ екскрец≥¤ л≥карських речовин)

ѕ≥сл¤ всмоктуванн¤ л≥карськ≥ речовини проход¤ть через р≥зн≥ р≥дк≥ середовища орган≥зму. ќдн≥ л≥карськ≥ речовини потрапл¤ють у кл≥тини, ≥нш≥ залишаютьс¤ на кл≥тинн≥й мембран≥. Ўвидк≥сть проникненн¤ л≥карських речовин через мембрани залежить в≥д рЌ середовища, константи дисоц≥ац≥њ. Ќе ≥он≥зован≥ жиророзчинн≥ л≥карськ≥ речовини легко проникають через кл≥тинн≥ мембрани ≥ розпод≥л¤ютьс¤ у вс≥х р≥динах.  онцентрац≥¤ л≥карськоњ речовини у плазм≥ кров≥ залежить в≥д швидкост≥ всмоктуванн¤, розпод≥лу, метабол≥зму та вид≥ленн¤ л≥карських речовин. ѕ≥сл¤ всмоктуванн¤ л≥карська речовина циркулюЇ у кров≥ у в≥льному або звТ¤заному з б≥лками стан≥ (звТ¤зуванн¤ речовини з б≥лками п≥дсилюЇ њх адсорбц≥ю). —туп≥нь звТ¤зуванн¤ л≥карських речовин залежить в≥д концентрац≥њ у плазм≥ кров≥ б≥лк≥в, схильних до комплексоутворенн¤ з ними.

ƒепонуванн¤ л≥карських речовин

Ћ≥карськ≥ речовини можуть депонуватись у р≥зних тканинах, в тому числ≥ й к≥стках. ” печ≥нц≥ концентрац≥¤ (акрих≥ну) через 4 години п≥сл¤ прийому у 200 раз≥в вища н≥ж у кров≥. …од концентруЇтьс¤ переважно у щитовидн≥й залоз≥. √оловну роль у депонуванн≥ речовин виконують б≥лки та л≥п≥ди. Ћ≥карськ≥ речовини можуть проникати через плацентарний та гематоенцефал≥чний барТЇри (снод≥йн≥ засоби, анальгетики та де¤к≥ ≥нш≥ речовини).

ƒол¤ л≥карських речовин в орган≥зм≥ (б≥отрансформац≥¤)

«м≥на х≥м≥чноњ будови л≥карських речовин в орган≥зм≥ називаЇтьс¤ б≥отрансформац≥Їю (метабол≥змом). ѕ≥сл¤ всмоктуванн¤ л≥карськ≥ речовини розпод≥л¤ютьс¤ по всьому орган≥зму. –озпод≥л всмоктаних речовин в орган≥зм≥ залежить в≥д ф≥зико-х≥м≥чних властивостей, кровопостачанн¤ тканин. Ћ≥карськ≥ речовини потрапл¤ючи в орган≥зм, знешкоджуютьс¤ (б≥отрансформуютьс¤). √оловну роль у б≥отрансформац≥њ в≥д≥граЇ печ≥нка. —туп≥нь б≥отрансформац≥њ Ц частина в≥д к≥лькост≥ л≥карськоњ речовини, ¤ка всмокталас¤, що п≥ддаЇтьс¤ б≥отрансформац≥њ. ќсновними х≥м≥чними реакц≥¤ми, ¤к≥ приймають участь у б≥отрансформац≥њ л≥карських речовин Ї реакц≥њ м≥кросомального та нем≥кросомального окисленн¤, в≥дновленн¤, г≥дрол≥зу ≥ конТюгац≥њ. √оловна роль в процесах метабол≥зму речовин належить м≥кросомальним ферментам печ≥нки.

” процес≥ б≥отрансформац≥њ розр≥зн¤ють дв≥ фази.

ѕерша фаза б≥отрансформац≥њ Ц метабол≥чна трансформац≥¤ . ÷е перетворенн¤ л≥карських речовин в орган≥зм≥ за рахунок окисленн¤, в≥дновленн¤ ≥ г≥дрол≥зу (окисленн¤ ам≥назину, ефедрину).  атал≥заторами окисленн¤ Ї оксидази зм≥шаноњ д≥њ (цитохром –-450) з участю кисню, Ќјƒ‘ та ≥нших.

¬≥дновленн¤ в≥дбуваЇтьс¤ п≥д впливом системи н≥тро- й азоредуктаз та ≥нших редуктаз. —кладн≥ еф≥ри (атроп≥н, ацетилхол≥н, дитил≥н, новокањн) та ам≥ди (новокањнам≥д) г≥дрол≥зуютьс¤ при участ≥ ам≥даз, естераз, карбоксилестераз, фосфатаз та ≥нших. ”творен≥ при цьому спирти й ам≥ни можуть проходити подальш≥ зм≥ни ≥ вступати у реакц≥њ другоњ фази.

ƒруга фаза б≥отрансформац≥њ Ц конТюгац≥¤.  онТюгац≥¤ супроводжуЇтьс¤ приЇднанн¤м до л≥карськоњ речовини або њњ метабол≥т≥в р¤ду х≥м≥чних груп ендогенного походженн¤, (метилюванн¤ Ц г≥стам≥ну, катехолам≥н≥в або ацетилюванн¤ сульфан≥лам≥ди, взаЇмод≥¤ з глюкороновою кислотою (морф≥н), сульфатами (левом≥цетин) та ≥н.). ѕри цьому л≥карськ≥ речовини вступають у парн≥ сполуки з с≥рчаною, глюкороновою, оцтовою кислотами ≥ в такому вигл¤д≥ вивод¤тьс¤ з орган≥зму. ¬ процес≥ конТюгац≥њ беруть участь ферменти (сульфо-, глюкуронил-, метил- трансферази та ≥н.).

ѕовторне застосуванн¤ де¤ких речовин приводить до п≥двищенн¤ швидкост≥ синтезу цитохрому –-450 (≥ндукц≥¤ м≥кросомальних фермент≥в). ÷е спри¤Ї посиленню метабол≥зму л≥карських та ≥нших речовин, ¤к≥ руйнуютьс¤ цими ферментами. ƒе¤к≥ л≥карськ≥ препарати здатн≥, навпаки, ≥нг≥бувати м≥кросомальн≥ ферменти, посилюючи д≥ю ≥нших речовин, ¤к≥ ≥нактивуютьс¤ цими ферментами.

ѕри де¤ких захворюванн¤х печ≥нки знешкодженн¤ л≥карських речовин спов≥льнюЇтьс¤, тому в орган≥зм≥ за зниженоњ швидкост≥ процес≥в метабол≥зму р≥вень л≥карських речовин у кров≥ п≥двищуЇтьс¤, а тривал≥сть д≥њ зб≥льшуЇтьс¤. ” таких випадках дози л≥карських речовин призначають менш≥.

¬≥дом≥ спец≥альн≥ ≥нг≥б≥тори р≥зних фермент≥в, ¤к м≥кросомальних (левом≥цетин, бутад≥он), так ≥ не м≥кросомальних (антихол≥нестеразн≥ засоби, ≥нг≥б≥тори моноам≥ноксидази). ¬они продовжують ефект препарат≥в, ¤к≥ ≥нактивуютьс¤ цими ферментами.

Ћ≥карськ≥ речовини можуть ≥ндукувати(викликати синтез фермент≥в в орган≥зм≥). ћетабол≥зм л≥карських речовин в печ≥нц≥ включаЇ окислювальн≥ перетворенн¤, що катал≥зуютьс¤ м≥кросомальними оксидазами ≥ проход¤ть за участ≥ цитохрому – 450 з участю молекул¤рного кисню ≥ Ќјƒ‘Ќ. јктивн≥сть оксидаз м≥кросомальноњ фракц≥њ печ≥нки може ≥ндукуватис¤ або гальмуватис¤ р≥зними речовинами. ≤ндуктори стимулюють синтез цитохрома – 450 та ≥нших компонент≥в окислювальноњ системи. ѕри цьому л≥карськ≥ речовини у перш≥ дн≥ прийому циркулюють у кров≥ в к≥лькост≥ достатн≥й дл¤ розвитку фармаколог≥чного ефекту, а пот≥м починають швидко руйнуватись ≥ндукованими ферментами, що призводить до зменшенн¤ фармакотерапевтичноњ д≥њ л≥карських речовин.  ласичним прикладом ≥ндуктор≥в м≥кросомальних фермент≥в Ї фенобарб≥тал, дифен≥н, етиловий спирт та ≥нш≥. ѕ≥сл¤ в≥дм≥ни фенобарб≥талу ≥ндукц≥¤ призупин¤Їтьс¤, що може викликати значне посиленн¤ ефекту ≥нших л≥карських речовин, ¤к≥ можуть стати токсичними п≥сл¤ в≥дм≥ни цього препарату. ≤ншим прикладом ≥ндуктора може служити етанол. ” людей, ¤к≥ надм≥рно пТють концентрац≥¤ цитохрома – 450 п≥двищена, тому у алкогол≥к≥в в тверезому стан≥ знешкодженн¤ барб≥турат≥в ≥ ≥нших снод≥йних засоб≥в прискорено ≥ вони на них практично не д≥ють. Ќавпаки, при прийом≥ великоњ дози алкоголю етанол гальмуЇ ≥нактивац≥ю цих л≥к≥в, так ¤к конкуруЇ з ними за фермент.

Ўвидк≥сть метабол≥зму л≥карських речовин в значн≥й м≥р≥ залежить в≥д стану орган≥зму. ¬ ослаблених людей знешкодженн¤ л≥к≥в в≥дбуваЇтьс¤ пов≥льн≥ше.

Ўл¤хи виведенн¤ л≥карських речовин з орган≥зму

 ≥нцевим етапом взаЇмод≥њ л≥карських речовин й орган≥зму Ї виведенн¤ (екскрец≥¤) њњ (або метабол≥т≥в л≥карськоњ речовини) р≥зними органами ≥ тканинами: нирки, печ≥нка, леген≥, слизов≥ оболонки травного каналу, молочними, сльозними та ≥ншими залозами.

ќсновним шл¤хом виведенн¤ л≥карських речовин та њх метабол≥т≥в Ї ниркова екскрец≥¤ (клубочкова ф≥льтрац≥¤, канальцева секрец≥¤ ≥ реабсорбц≥¤).

” ниркових клубочках ф≥льтруЇтьс¤ вода, глюкоза, ам≥нокислоти та де¤к≥ ≥нш≥ речовини. Ўвидк≥сть ф≥льтрац≥њ залежить в≥д ступен¤ звТ¤зуванн¤ л≥карськоњ речовини з б≥лками плазми кров≥.

 анальцева секрец≥¤ речовин в≥дбуваЇтьс¤ шл≥хом виведенн¤ ≥з орган≥зму де¤ких основ, кислот та л≥карських речовин (фуросем≥д, пен≥цил≥н та ≥нш≥). ” процес≥ канальцевоњ секрец≥њ беруть участь специф≥чн≥ переносники, ¤к≥ Ї ферментативними системами мембранного транспорту ≥ локал≥зован≥ у проксимальних канальц¤х нефрону.

 анальцев≥й реабсорбц≥њ речовини у нирках п≥ддаютьс¤ зворотному транспорту в основ≥ ¤кого лежить механ≥зм активного транспорту. ¬ канальц¤х нефрону можлива пасивна дифуз≥¤ не≥он≥зованих форм л≥карських речовин (слабк≥ кислоти, луги).

Ћ≥карськ≥ речовини њх метабол≥ти та конТюгати в основному вивод¤тьс¤ з сечею ≥ жовчю. ” нирках низькомолекул¤рн≥ сполуки розчинн≥ у плазм≥ (не звТ¤зан≥ з б≥лками), ф≥льтруютьс¤ через мембрани кап≥л¤р≥в клубочк≥в.  р≥м того, суттЇву роль в≥д≥граЇ активна секрец≥¤ речовин в проксимальних канальц¤х з участю транспортних систем. ÷им шл¤хом вид≥л¤ютьс¤ сильн≥ орган≥чн≥ кислоти й основи, пен≥цил≥ни, т≥азиди, г≥стам≥н, х≥н≥н та ≥нш≥ л≥карськ≥ речовини. ƒе¤к≥ л≥поф≥льн≥ сполуки можуть проникати у просв≥т канальц≥в нирок шл¤хом простоњ дифуз≥њ через њх ст≥нки (недисоц≥йован≥ кислоти або основи). ¬иведенн¤ л≥карських речовин в значн≥й м≥р≥ залежить в≥д процесу њх реабсорбц≥њ в ниркових канальц¤х. ѕри лужн≥й реакц≥њ сеч≥ п≥двищуЇтьс¤ виведенн¤ кислих сполук (сульфан≥лам≥ди, фенобарб≥тал), а при кисл≥й реакц≥њ п≥двищуЇтьс¤ виведенн¤ основ (фенам≥н, ≥м≥зин). –¤д препарат≥в (тетрацикл≥ни, пен≥цил≥ни, дифен≥н, колх≥цин), особливо продукти њх перетворенн¤, в значн≥й к≥лькост≥ вид≥л¤ютьс¤ жовчю у кишечник, а зв≥дти частина з них всмоктуЇтьс¤ повторно Ц так звана кишково-печ≥нкова рециркул¤ц≥¤. √азопод≥бн≥ речовини вивод¤тьс¤ в основному леген¤ми. ќкрем≥ л≥ки вид≥л¤ютьс¤ залозами: слинними (йодиди), сл≥зними (рифамп≥цин), шлунку (н≥котин, х≥н≥н), молочними (снод≥йн≥, спирт етиловий, н≥котин, наркотичн≥ речовини).

≈л≥м≥нац≥¤ л≥карських речовин Цсукупн≥сть процес≥в, ¤к≥ призвод¤ть до зниженн¤ вм≥сту (концентрац≥њ) л≥карськоњ речовини в орган≥зм≥. ќсновне значенн¤ в ел≥м≥нац≥њ мають екскрец≥¤ ≥ б≥отрансформац≥¤. ¬клад кожного ≥з названих процес≥в у ел≥м≥нац≥ю неоднаковий дл¤ р≥зних л≥карських речовин ≥ може зм≥нюватис¤ при патолог≥њ. “ак, при захворюванн¤х печ≥нки зменшуЇтьс¤ ≥нтенсивн≥сть б≥отрансформац≥њ, а при порушенн≥ вид≥льноњ функц≥њ нирок спов≥льнюЇтьс¤ екскрец≥¤ л≥карських речовин. ƒл¤ оц≥нки швидкост≥ ел≥м≥нац≥њ використовуЇтьс¤ час нап≥ввиведенн¤, тобто час, за ¤кий концентрац≥¤ л≥карськоњ речовини у кров≥ зменшуЇтьс¤ наполовину. ’≥м≥чна будова л≥карських речовин в≥д≥граЇ важливу роль у ел≥м≥нац≥њ л≥к≥в. Ќайшвидше ел≥м≥нуютьс¤ водорозчинн≥ ≥он≥зован≥ препарати, не звТ¤зан≥ з б≥лками кров≥. ѕов≥льно ел≥м≥нуютьс¤ жиророзчинн≥, не≥он≥зован≥ молекули, звТ¤зан≥ з б≥лками кров≥. ѕри необх≥дност≥ тривалого застосуванн¤ л≥карських речовин ≥нтервали м≥ж окремими введенн¤ми повинн≥ визначатис¤ швидк≥стю ел≥м≥нац≥њ: препарати з коротким нап≥впер≥одом житт¤, потр≥бно част≥ше вводити в орган≥зм ≥ навпаки.

¬веденн¤ великих доз л≥карських речовин подовжуЇ ел≥м≥нац≥ю (наприклад, нап≥впер≥од житт¤ кислоти ацетилсал≥циловоњ п≥сл¤ прийому 1,0 складаЇ 6 годин, а п≥сл¤ прийому 10,0 Ц 19 годин).

” д≥тей ел≥м≥нац≥¤ л≥карських речовин в≥дбуваЇтьс¤ пов≥льн≥ше, н≥ж у дорослих людей.

≈л≥м≥нац≥¤ де¤ких л≥карських речовин у чолов≥к≥в в≥дбуваЇтьс¤ швидше, н≥ж у ж≥нок. ѕ≥д час ваг≥тност≥ ел≥м≥нац≥¤ л≥карських речовин спов≥льнюЇтьс¤. „им б≥льша к≥льк≥сть циркулюючих у кров≥ речовин звТ¤зана з б≥лками кров≥, тим пов≥льн≥ше вони ел≥м≥нуютьс¤.

ѕри п≥двищен≥й температур≥ т≥ла обм≥нн≥ процеси в орган≥зм≥ прискорюютьс¤. ” цих випадках часто спостер≥гаЇтьс¤ ¤вище ацидозу ≥ зневодненн¤, зб≥льшуЇтьс¤ потовид≥ленн¤, п≥двищуЇтьс¤ втрата орган≥змом води та ≥он≥в натр≥ю.

–ецептори л≥карських речовин Ц це кл≥тинн≥ специф≥чн≥ утворенн¤ на мембран≥ кл≥тин, ¤к≥ виб≥рково вступають у звТ¤зок з речовинами ендогенного та екзогенного походженн¤. –ецептори генетично детерм≥нован≥ моб≥льн≥ пластичн≥ головним чином б≥лков≥ структури, функц≥¤ми ¤ких Ї п≥знаванн¤ х≥м≥чного сигналу ≥ наступна його трансформац≥¤ в адекватну в≥дпов≥дь кл≥тин. (ƒ≥л¤нки плазматичноњ мембрани кл≥тин, ¤к≥ волод≥ють високою чутлив≥стю до мед≥атор≥в, гормон≥в та ≥нших ендогенних речовин).

‘ункц≥ональна роль рецептор≥в

а) ‘ункц≥¤ пресинаптичних рецептор≥в Ц зм≥на ≥нтенсивност≥ вид≥ленн¤ мед≥атору з нервового зак≥нченн¤ (модулююча роль).

б) ‘ункц≥¤ постсинаптичних рецептор≥вв орган≥зм≥ забезпеченн¤ передач≥ ≥мпульс≥в у синапс≥. «будженн¤ ¤ких призводить до в≥дкритт¤ ≥онних канал≥в постсинаптичноњ мембрани або зм≥нюють активн≥сть фермент≥в, ¤к≥ катал≥зують синтез вторинних посередник≥в. ¬ залежност≥ в≥д того, ¤к≥ ≥онн≥ канали в≥дкриваютьс¤ при збудженн≥ рецептора, генеруЇтьс¤ збуджуючий або гальм≥вний потенц≥ал д≥њ. ѕри збуджуючому Ц в≥дбуваЇтьс¤ депол¤ризац≥¤ постсинаптичноњ мембрани ≥ функц≥¤ п≥дсилюЇтьс¤. ѕри генерац≥њ гальм≥вного потенц≥алу д≥њ Ц г≥перпол¤ризац≥¤ постсинаптичноњ мембрани ≥ функц≥¤ гальмуЇтьс¤.

¬ залежност≥ в≥д типу л≥ганду пресинаптичн≥ рецептори под≥л¤ютьс¤ на ауто Ц та гетерорецептори. ƒо ауто рецептор≥в належать рецептори пресинаптичноњ мембрани, л≥гандом ¤ких Ї мед≥атор у синапс≥ (альфа 2- бета 2-адренорецептори). √етерорецептори Ц пресинаптичн≥ рецептори, л≥гандом ¤ких Ї речовина в≥дм≥нна в≥д мед≥атора цього синапсу (на зак≥нченн¤х блукаючого нерва Ї альфа 2-адренорецептори, збудженн¤ ¤ких зменшуЇ вид≥ленн¤ ацетилхол≥ну).

≤снуЇ дек≥лька тип≥в рецептор≥в до л≥карських речовин:

1. –ецептори, ¤к≥ пр¤мо контролюють функц≥ю ≥онних канал≥в Ц глутаматн≥ рецептори, Ќ-хол≥норецептори, √јћ  јЦ рецептори.

2. –ецептори, ¤к≥ звТ¤зан≥ з ефектом через систему У G Ц б≥лки Ц вторинн≥ передатчикиФ або У G Цб≥лки Ц ≥онн≥ каналиФ. “ак≥ рецептори властив≥ дл¤ гормон≥в та мед≥атор≥в (ћЦхол≥норецептори, адренорецептори).

3. –ецептори, ¤к≥ регулюють функц≥њ ефекторного ферменту. ¬они безпосередньо звТ¤зан≥ з тирозинк≥назою ≥ регулюють фосфорилюванн¤ б≥лк≥в (≥нсул≥н, фактори росту).

4. –ецептори, ¤к≥ контролюють транскрипц≥ю ƒЌ . Ќа в≥м≥ну в≥д мембранних рецептор≥в ≤ Ц≤≤≤ тип≥в, це внутр≥шньокл≥тинн≥ рецептори(розчинн≥ цитозольн≥ або ¤дерн≥ б≥лки). « такими рецепторами взаЇмод≥ють стероњдн≥ та тиреоњдин≥ гормони.

Ћокал≥зац≥¤ рецептор≥в

–ецептори першого типу розм≥щен≥ на зовн≥шн≥й поверхн≥ плазматичноњ мембрани кл≥тини-м≥шен≥. « цим типом рецептор≥в взаЇмод≥ють б≥льш≥сть л≥карських речовин, ¤к≥ в≥дтворюють або навпаки Ц блокують д≥ю гормон≥в ≥ мед≥атор≥, через них легко проход¤ть л≥поф≥льн≥ речовини, ¤к≥ мають високий коеф≥ц≥Їнт розпод≥лу в систем≥ л≥п≥д Ц вода. ѕроцес транспорту в≥дбуваЇтьс¤ по типу дифуз≥њ.

–ецептори другого типу локал≥зован≥ в цитоплазм≥ кл≥тини-м≥шен≥. ¬они утворюють зворотний комплекс з л≥карськими речовинами, под≥бний д≥њ стероњдних гормон≥в, або блокують њх ефекти. ƒаний комплекс препарат-рецептор може модиф≥куватис¤ ≥ переноситис¤ в ¤дро кл≥тини, де в≥н регулюЇ концентрац≥ю специф≥чного посередника ≥ в к≥нц≥ зм≥нюЇ синтез в≥дпов≥дних протењн≥в. ѕроцес транспорту не супроводжуЇтьс¤ затратою енерг≥њ ≥ в≥дбуваЇтьс¤ за рахунок х≥м≥чних звТ¤зк≥в.

–ецептори третього типу знаход¤тьс¤ у ¤др≥ кл≥тини-м≥шен≥ (наприклад, гормон щитовидноњ залози Ц тироксин), можуть переносити речовини проти град≥Їнта концентрац≥њ. ƒл¤ цього потр≥бна затрата енерг≥њ.

” рецептор≥в Ї активний центр ≥ один або дек≥лька регул¤торних (алостеричних). јктивний центр Ц це д≥л¤нка рецептора, при звТ¤зуванн≥ з ¤кою певних молекул зм≥нюЇтьс¤ конформац≥¤ активного центру, внасл≥док чого взаЇмод≥¤ з ним л≥ганду полегшуЇтьс¤ або затрудн¤Їтьс¤.

јлостерична взаЇмод≥¤ з рецептором не викликаЇ УсигналуФ. ¬≥дбуваЇтьс¤ модул¤ц≥¤ основного мед≥аторного ефекту, ¤кий може ¤к посилюватис¤, так ≥ послаблюватис¤. ќсоблив≥стю нейромодул¤тор≥в алостеричноњ д≥њ Ї те, що вони не мають пр¤моњ д≥њ на основну мед≥аторну передачу, а лише видозм≥нюють њњ у бажаному напр¤мку.

ќсновна вимога рецептор≥вЦздатн≥сть в≥др≥зн¤ти УсигналиФ в≥д УшумуФ.

–ецептори дл¤ ф≥з≥олог≥чно активних сполук Ц гормон≥в та ≥нших б≥орегул¤тор≥в Ц под≥л¤ють на два класи, що розр≥зн¤ютьс¤ за своЇю молекул¤рною орган≥зац≥Їю та посл≥довн≥стю б≥ох≥м≥чних реакц≥й, ¤к≥ включаютьс¤ п≥сл¤ взаЇмод≥њ ф≥з≥олог≥чно активних сполук ≥з специф≥чними рецепторними б≥лками:

1) ≥онотропн≥ рецептори Ц так≥, що в результат≥ взаЇмод≥њ з ф≥з≥олог≥чно активними сполуками спричин¤ють в≥дкритт¤ ≥онних канал≥в на плазматичн≥й мембран≥ ≥ генерують розвиток надзвичайно швидких ≥онних струм≥в. ‘≥з≥олог≥чними л≥гандами дл¤ ≥онотропних рецептор≥в Ї нейротрансм≥ттери (ацетилхол≥н, адренал≥н та ≥нш≥), що локал≥зован≥ в синапсах нейрон≥в ≥ в нервово-мТ¤зових пластинках.

2) метаботропн≥ рецептори Ц так≥, що п≥сл¤ взаЇмод≥њ з ф≥з≥олог≥чно активними сполуками призвод¤ть до активац≥њ б≥ох≥м≥чних ефекторних систем кл≥тин через трансдукуючий G-б≥лок. –еакц≥¤ ефекторних систем кл≥тин на д≥ю сполук, що взаЇмод≥ють з метаботропними рецепторами, Ї б≥льш пов≥льною. ‘≥з≥олог≥чними л≥гандами метаботропних рецептор≥в Ї гормони й ≥нш≥ б≥орегул¤тори б≥лково-пептидноњ природи та б≥огенн≥ ам≥ни (адренал≥н, дофам≥н, серотон≥н, г≥стам≥н); до метаботропних належать також ћ-хол≥норецептори нейромед≥атора ацетилхол≥ну.

Ѕ≥лки-трансдуктори та вторинн≥ месенджери . —истема трансдукц≥њ х≥м≥чного сигналу, що його сприймаЇ кл≥тина в≥д б≥орегул¤тора, включаЇ взаЇмод≥ю модиф≥кованого комплексу з б≥лками-трансдукторами, ¤к≥ зд≥йснюють трансформац≥ю та подальшу передачу регул¤торного сигналу. Ѕ≥лки-трансдукотри Ц G-б≥лки Ц внутр≥шньо мембранн≥ б≥лки, ¤к≥ сприймають х≥м≥чний сигнал в≥д рецептора, модиф≥кованого за рахунок взаЇмод≥њ з гормоном або мед≥атором, та спричин¤ють зм≥ни функц≥ональноњ активност≥ ефекторних систем кл≥тин.

≤снуЇ дек≥лька тип≥в G-б≥лк≥в:

G с-стимулююч≥; G ≥-≥нг≥буюч≥; G аф-активуюч≥ фосфол≥пазу — .

–ецептори, ¤к≥ забезпечують основну д≥ю л≥карських речовин, називаютьс¤ специф≥чними. “ак, у субсинаптичних мембранах б≥л¤ зак≥нчень хол≥нерг≥чних волокон знаход¤тьс¤ хол≥норецептори, вони взаЇмод≥ють з мед≥атором Ц ацетилхол≥ном ≥ речовинами, що д≥ють под≥бно ацетилхол≥ну (хол≥ном≥метики), а також з антагон≥стами (хол≥ноблокатори).

Ћ≥карськ≥ речовини, ¤к≥ при взаЇмод≥њ ≥з специф≥чними рецепторами викликають у них зм≥ни, що привод¤ть до б≥олог≥чного ефекту, називають агон≥стами.

Ћ≥карськ≥ речовини, ¤к≥ не викликають ефекту при взаЇмод≥њ з рецепторами, але зменшують (знижують) ефект агон≥ста називають антагон≥стами.

–озр≥зн¤ють активн≥ специф≥чн≥, або функц≥ональн≥ ≥ неактивн≥ (неспециф≥чн≥, мовчазн≥) рецептори. ѕри взаЇмод≥њ з активними рецепторами л≥карськ≥ речовини викликають т≥ чи ≥нш≥ фармаколог≥чн≥ ефекти, ¤к≥ забезпечують основну д≥ю речовин.

ћовчазн≥ рецептори також звТ¤зують молекули л≥карських речовин, але при цьому не викликають фармаколог≥чного ефекту. «вТ¤зуванн¤ з цими рецепторами спри¤Ї депонуванню л≥карських речовин у тканинах.

 

“ипи звТ¤зк≥в л≥карських речовин з рецепторами

«алежно в≥д м≥цност≥ звТ¤зку Ул≥карська речовина Ц рецепторФ њх под≥л¤ють зворотноњ та не зворотноњ д≥њ. якщо л≥карська речовина взаЇмод≥Ї т≥льки з функц≥онально однозначними рецепторами визначеноњ локал≥зац≥њ ≥ не впливаЇ на ≥нш≥ рецептори, д≥ю такоњ речовини вважають виб≥рковою. Ќаприклад, де¤к≥ курарепод≥бн≥ речовини досить виб≥рково блокують хол≥норецептори к≥нцевих пластинок, викликають розслабленн¤ скелетних мТ¤з≥в. ” м≥опарал≥тичних дозах на ≥нш≥ рецептори вони впливають мало (дитил≥н).

—пособи взаЇмод≥њ л≥карських речовин з рецепторами

ћолекули л≥карських речовин приЇднуютьс¤ до рецептора за допомогою звТ¤зк≥в р≥зного типу.

1. ¬ан-дер-ваальсов≥звТ¤зки утворюютьс¤ м≥ж будь-¤кими атомами, що вход¤ть у рецептор ≥ молекулу л≥карськоњ речовини, ¤кщо вони знаход¤тьс¤ на достатньо близьк≥й в≥дстан≥.

2. ¬однев≥ звТ¤зки м≥ж атомами водню ≥ кисню, с≥рки, азоту, галоген≥в.

3. ≤он-дипольн≥ та диполь-дипольн≥ звТ¤зки утворюютьс¤ м≥ж пол¤ризованими атомами або м≥ж пол¤ризованими атомами та ≥онами рецептора ≥ л≥карськоњ речовини. ÷ей тип звТ¤зку спри¤Ї ор≥Їнтац≥њ молекул в≥дносно одна одноњ, ≥ маЇ суттЇве значенн¤ при взаЇмод≥њ л≥карських речовин з рецептором.

4. ≤онн≥ звТ¤зки (солеутворююч≥) виникають м≥ж ≥онами, ¤к≥ несуть р≥знойменн≥ зар¤ди.

5.  овалентн≥ звТ¤зки утворюютьс¤ м≥ж атомами за рахунок спарених електрон≥в ≥ Ї найм≥цн≥шими. «деб≥льшого вони виникають при д≥њ токсичних речовин на жив≥ структури.

ќсновн≥ механ≥зми д≥њ л≥карських речовин

“ой чи ≥нший фармаколог≥чний ефект Ї результат взаЇмод≥њ л≥карськоњ речовини з орган≥змом. ‘армаколог≥чний ефект, ¤кий виникаЇ в ц≥лому орган≥зм≥, починаЇтьс¤ ≥з д≥њ л≥карськоњ речовини на рецепторн≥ системи або ≥нш≥ частини кл≥тини. ѕот≥м д≥¤ розповсюджуЇтьс¤ на б≥ох≥м≥чн≥ та б≥оф≥зичн≥ процеси кл≥тин а за ними посл≥довно в≥дбуваЇтьс¤ зм≥на функц≥њ тканин, орган≥в, функц≥ональноњ системи ≥ на к≥нець настаЇ зм≥на д≥¤льност≥ ц≥лого орган≥зму.

1). ¬≥дтворенн¤ д≥њ метабол≥ту . Ћ≥карськ≥ речовини можуть взаЇмод≥¤ти з рецепторами ендогенних б≥олог≥чно активних речовин (мед≥атори, гормони) ≥ викликати при цьому так≥ ефекти, ¤к ≥ б≥олог≥чно активн≥ речовини. ѕод≥бний взаЇмовплив називаЇтьс¤ м≥метичною або агон≥стичною д≥Їю в≥дпов≥дних сполук.

2).  онкурентне гальмуванн¤ д≥њ метабол≥т≥в . Ћ≥карськ≥ речовини можуть взаЇмод≥¤ти з рецепторами метабол≥т≥в, але не викликати њх збудженн¤. ѕри цьому стаЇ неможливою взаЇмод≥¤ метабол≥ту з рецептором, у звТ¤зку з чим його вплив послаблюЇтьс¤ або припин¤Їтьс¤. ѕод≥бний принцип д≥њ називають конкурентним, а в≥дпов≥дн≥ л≥карськ≥ речовини Ц антагон≥стами метабол≥т≥в (антиметабол≥ти). ƒе¤к≥ антиметабол≥ти можуть п≥дм≥н¤ти метабол≥ти у х≥м≥чних реакц≥¤х, що приводить до утворенн¤ молекул, ¤к≥ м≥ст¤ть зам≥сть метабол≥ту антиметабол≥т. “ак≥ молекули позбавлен≥ б≥олог≥чноњ активност≥, що веде до порушенн¤ метабол≥зму (наприклад, сульфан≥лам≥ди зам≥нюють параам≥нобензойну кислоту ≥ порушують синтез фол≥Ївоњ кислоти у м≥кроорган≥зм≥в).

3). јлостерична (не конкурентна) д≥¤ метабол≥ту з ферментом. «а в≥дпов≥дних нормальних умов при взаЇмод≥њ ¤кого-небудь субстрату з активним центром в≥дпов≥дного ферменту продукти його розпаду ≥ перетворенн¤ мають вплив на додатков≥ активн≥ центри ферменту (алостеричн≥ центри). ¬они парн≥, але кожний ≥з них викликаЇ р≥зн≥ конформац≥йн≥ зм≥ни структури ферменту, захоплюючи й активн≥ центри. ѕри взаЇмод≥њ продукт≥в розпаду або перетворенн¤ метабол≥ту з одним ≥з алостеричних центр≥в конформац≥йн≥ зм≥ни ферменту в≥дкривають активн≥ центри, при взаЇмод≥њ з ≥ншим ферментом Ц робл¤ть њх недоступними. –оль таких активатор≥в, або ≥нг≥б≥тор≥в, можуть виконувати гормони та њх аналоги. ¬ даному випадку л≥карська речовина взаЇмод≥Ї не з активним, а з алостеричним (регул¤торним) центром рецептора. ѕри цьому конф≥гурац≥¤ активного центру зм≥нюЇтьс¤ таким чином, що взаЇмод≥¤ ендогенних метабол≥т≥в або л≥карськоњ речовини з активним центром рецептора полегшуЇтьс¤ або спов≥льнюЇтьс¤. ¬≥дпов≥дно спостер≥гаЇтьс¤ п≥двищенн¤ чутливост≥ рецептора до метабол≥ту ≥ навпаки.

ѕервинна фармаколог≥чна реакц≥¤

”с¤кий фармаколог≥чний ефект представл¤Ї собою результат взаЇмод≥њ л≥карських речовин з б≥омолекулами, ¤к≥ утворюють кл≥тинну структуру орган≥зму. ‘армаколог≥чний ефект ¤кий виник у ц≥лому, орган≥зм≥ починаЇтьс¤ з д≥њ л≥карськоњ речовини на кл≥тини ≥ розвиваЇтьс¤ в результат≥ посл≥довних зм≥н функц≥њ орган≥в ≥ систем. ѕершочергова д≥¤ л≥карськоњ речовини на кл≥тини називаЇтьс¤ первинною фармаколог≥чною реакц≥Їю.

ћехан≥зми первинноњ фармаколог≥чноњ реакц≥њ покладен≥ в основу на посиленн¤ або пригн≥ченн¤ б≥оф≥зичних, б≥ох≥м≥чних, х≥м≥чних, ф≥з≥олог≥чних процес≥в в кл≥тин≥, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ на баз≥ визначених кл≥тинних структур. ўоб викликати первинну фармаколог≥чну реакц≥ю, л≥карська речовина повинна вступити у звТ¤зок з молекулами кл≥тин, тому дл¤ ви¤сненн¤ первинноњ фармаколог≥чноњ реакц≥њ необх≥дно знанн¤ кл≥тинних процес≥в ≥ способ≥в взаЇмод≥њ субкл≥тинних та молекул¤рних структур ≥з л≥карськими речовинами.

¬иди (типи) д≥њ л≥карських речовин

1. ћ≥сцева д≥¤.ѕро¤вл¤Їтьс¤ на м≥сц≥ введенн¤ л≥карськоњ речовини до њњ всмоктуванн¤ у загальний кровот≥к. ѕри м≥сцев≥й д≥њ речовин реакц≥¤ орган≥зму може розвиватис¤ ¤к на м≥сц≥ введенн¤, так ≥ поодал≥к в≥д нього (наприклад, подразнювальн≥, м≥сцево анестезуюч≥, вТ¤жуч≥ засоби про¤вл¤ють д≥ю на м≥сц≥ введенн¤).

2. –езорбтивна д≥¤, або загальна сукупн≥сть ефект≥в, ¤к≥ виникають п≥сл¤ всмоктуванн¤ л≥карських речовин у кров (сон п≥сл¤ прийому снод≥йних засоб≥в).

3. ѕр¤ма, або первинна д≥¤ Ц ефекти обумовлен≥ безпосередн≥м впливом л≥к≥в на кл≥тини орган≥в ≥ систем (п≥дсиленн¤ скороченн¤ серц¤ серцевими гл≥козидами).

4. Ќепр¤ма, або вторинна д≥¤ Ц зм≥на функц≥њ органу повТ¤зана з не пр¤мим впливом л≥карськоњ речовини на його кл≥тини. Ќепр¤ма д≥¤ Ї насл≥дком пр¤моњ д≥њ на ≥нш≥ органи або тканини (звуженн¤ судин при введенн≥ аналептик≥в; при серцев≥й недостатност≥ серцев≥ гл≥козиди покращують кровооб≥г, зокрема нирок, внасл≥док чого посилюЇтьс¤ сечовид≥ленн¤).

5.–ефлекторна д≥¤ виникаЇ при вплив≥ л≥карських речовин на нервов≥ зак≥нченн¤; ≥мпульси по в≥дпов≥дним рефлекторним дугам потрапл¤ють до виконавчих орган≥в, викликаючи зм≥ни њх функц≥й (п≥дсиленн¤ диханн¤ п≥сл¤ введенн¤ цититону Ї насл≥дком збудженн¤ н≥котиночутливих хол≥норецептор≥в каротидних клубочк≥в).

6. ¬иб≥ркова (селективна) д≥¤ Ц коли л≥карська речовина зм≥нюЇ функц≥ю ¤когось одного органу, а на функц≥њ ≥нших орган≥в суттЇво не впливаЇ (блювотна д≥¤ апоморф≥ну; зменшенн¤ роботи серц¤ метопрололом Ц бета 1 адреноблокатор).

7. «агальнокл≥тинна д≥¤ Ц коли л≥карськ≥ речовини впливають на б≥льш≥сть кл≥тин ≥ тканин майже однаково (наркотичн≥ засоби).

8. √оловна д≥¤ Ц бажаний ефект з терапевтичноњ точки зору (серцев≥ гл≥козиди п≥дсилюють роботу серц¤ при серцев≥й недостатност≥).

9. «воротна д≥¤ Ц коли л≥карськ≥ речовини викликають зм≥ни в орган≥зм≥, ¤к≥ безсл≥дно зникають через пром≥жок часу (кофењн, д≥ючи на центральну нервову систему, стимулюЇ њњ, але ц¤ д≥¤ швидко минаЇ).

10. Ќезворотна д≥¤ Ц коли призначен≥ л≥карськ≥ речовини руйнують кл≥тини орган≥зму (протипухлинн≥ засоби).

11. ѕоб≥чна д≥¤ л≥карських речовин Ц небажана.

а) м≥сцева небажана д≥¤ про¤вл¤Їтьс¤ при пр¤мому попаданн≥ л≥карськоњ речовини на тканини орган≥зму (розчин фенолу, потрапл¤ючи на шк≥ру, викликаЇ оп≥ки);

б) рефлекторна небажана д≥¤ Ї насл≥дком вираженого м≥сцевого подразненн¤, що призводить до гальмуванн¤ функц≥њ органу (закапуванн¤ у н≥с протарголу при рин≥т≥ може викликати зупинку диханн¤ у д≥тей). ¬≥дТЇмна резорбтивна д≥¤ л≥карських речовин Ї пр¤мим насл≥дком особливостей фармакодинам≥ки речовин. ¬она залежить в≥д специф≥чноњ д≥њ молекул самоњ речовини на р≥зн≥ органи ≥ системи (використанн¤ п≥двищених доз атроп≥ну гальмуЇ мускариночутлив≥ хол≥норецептори не т≥льки у хворому орган≥, наприклад, шлунку, кишечнику, але ≥ в ≥нших системах, що призводить до сухост≥ у рот≥, парал≥ч≥ акомодац≥њ);

в) дисбактер≥оз Ц це порушенн¤ природного складу м≥крофлори шк≥ри ≥ слизових оболонок у результат≥ знищенн¤ сапроф≥тноњ флори п≥д впливом антиб≥отик≥в широкого спектру д≥њ; при цьому розмножуютьс¤ патогенн≥ гриби (канд≥ди).

12. “оксична д≥¤ л≥карських речовин може бути м≥сцевою або загальною. ’≥н≥н, сал≥цилати викликають зворотне пригн≥ченн¤ слуху. ћоном≥цин, стрептом≥цин можуть викликати незворотне пригн≥ченн¤ слуху. ќсновною причиною токсичноњ д≥њ цих речовин Ї надм≥рна концентрац≥¤ у кров≥ та надлишкове накопиченн¤ њх у внутр≥шньому вус≥.

√епатотоксична д≥¤ . Ћ≥карськ≥ речовини можуть викликати пошкодженн¤ печ≥нки шл¤хом безпосереднього впливу препарату або його метабол≥ту (≥зон≥азид, ≥ндометацин, тетрацикл≥ни, чотирихлористий вуглець та ≥нш≥ х≥м≥чн≥ сполуки).

Ќефротоксична д≥¤ . Ћ≥карськ≥ речовини можуть спричинити альбум≥нур≥ю, гематур≥ю (сол≥ важких метал≥в Ц ртуть; випаданн¤ кристал≥в у сечовид≥льних шл¤хах у кислому середовищ≥ сеч≥ Ц сульфан≥лам≥ди).

ƒо токсичноњ д≥њ л≥карських речовин належать також:

а) ембр≥отоксична д≥¤ л≥карських речовин, ¤ка розвиваЇтьс¤ у перш≥ дн≥ та тижн≥ в≥д початку запл≥дненн¤. ¬она Ї насл≥дком токсичноњ загально плазматичноњ д≥њ спочатку на запл≥днену ¤йцекл≥тину, а пот≥м на ембр≥он. ” результат≥ цього розвиток ембр≥ону, процеси ≥мплантац≥њ (1 Ц 2-й тиждень) та плацентац≥њ (3 Ц 6 -й тиждень) порушуютьс¤, ≥ ваг≥тн≥сть не розвиваЇтьс¤ або зак≥нчуЇтьс¤ самов≥льним викиднем.

б) тератогенна д≥¤ л≥карських речовин визначаЇтьс¤ ¤к властив≥стю материнського орган≥зму, так ≥ стад≥Їю розвитку плода. —труктурн≥ та функц≥ональн≥ дефекти розвитку плода виникають ¤к правило в перш≥ 3 м≥с¤ц≥ внутр≥шньоутробного розвитку.  ал≥цтва плода можуть викликати де¤к≥ снод≥йн≥ засоби (тал≥дом≥д), в≥там≥ни ј, ƒ,   у великих дозах, антиб≥отики, цитостатики, гормони (особливо андрогени), антагон≥сти фол≥Ївоњ кислоти, алкоголь, н≥котин та ≥нш≥.

в) мутагенна (генетична) д≥¤ л≥карських речовин може виникнути внасл≥док вживанн¤ л≥карських та ≥нших х≥м≥чних сполук ж≥нками ≥ чолов≥ками у пер≥од гонадогенезу та ембр≥огенезу. ћутагенн≥ ефекти викликають ст≥йке пошкодженн¤ зародковоњ кл≥тини ≥ њњ генетичного апарату, що про¤вл¤Їтьс¤ зм≥ною генотипу потомства (зм≥ни спадковост≥ окремих ознак Ц Уза¤ча губаФ, Увовча пащаФ) препарат≥в ст≥йко закр≥пл¤ютьс¤ у б≥олог≥чному в≥дношенн≥ ≥ передаютьс¤ за спадков≥стю, тод≥ ¤к тератогенн≥ аномал≥њ спадково не передаютьс¤. ћутагенн≥ ефекти можуть викликати цитостатики, стероњдн≥ гормони, ≥нсул≥н, кислота ацетилсал≥цилова, ретинол та ≥нш≥.

г) бластомогенна (канцерогенна) д≥¤ л≥карських речовин розвиваЇтьс¤ р≥дко, оск≥льки њх вживанн¤ триваЇ недовго. –озвитку пухлин у людей спри¤Ї вживанн¤ препарат≥в тривалий пер≥од (дек≥лька рок≥в). ƒо таких речовин можемо в≥днести естрогени у великих дозах.

ќсобливе м≥сце займаЇ р¤д поб≥чних ¤вищ, ¤к≥ виникають у результат≥ особливих б≥олог≥чних властивостей орган≥зму. ÷¤ група ускладнень л≥кувань у своњй основ≥ маЇ ≥ндив≥дуальну несум≥сн≥сть орган≥зму з л≥карськими препаратами, ¤ка характеризуЇтьс¤ високою чутлив≥стю до малих доз речовини. «а механ≥змом виникненн¤ порушень Ї: ≥д≥осинкраз≥¤ ≥ л≥карська алерг≥¤.

≤д≥осинкраз≥¤ (спотворена реакц≥¤ орган≥зму) маЇ спадкове походженн¤ ≥ залежить в≥д деф≥циту фермент≥в в орган≥зм≥ або про¤вл¤Їтьс¤, коли в≥дсутн≥ в≥дпов≥дн≥ системи, ¤к≥ знешкоджують речовини певноњ х≥м≥чноњ групи Ц гемол≥тична анем≥¤ в африканц≥в при використанн≥ ними протимал¤р≥йних засоб≥в (х≥н≥н, х≥ноцид, примах≥н) зумовлена тим, що в еритроцитах цих людей мало ферменту глюкозо-6-фосфатдег≥дрогенази. ѕри цьому вид≥ ферментноњ патолог≥њ не в≥дбуваЇтьс¤ повного метабол≥зму вказаних сполук, ¤к≥ не знешкоджуютьс¤ ≥ викликають гемол≥з еритроцит≥в.

–≥зн≥ люди не завжди однаково реагують на ту саму дозу л≥карськоњ речовини. ÷е по¤снюЇтьс¤ ≥ндив≥дуальними особливост¤ми орган≥зму. ™ пац≥Їнти, ¤к≥ не перенос¤ть нав≥ть малих доз окремих препарат≥в, а ≥нш≥ препарати нав≥ть у великих дозах не д≥ють на них токсично.

ј л е р г ≥ ч н ≥ р е а к ц ≥ њ

Ѕувають алерг≥чн≥ реакц≥њ спов≥льненого та швидкого типу.

јлерг≥чн≥ реакц≥њ спов≥льненого типу Ц кропивниц¤, набр¤к слизових оболонок, суглоб≥в, феномен јртюса, м≥окардити, бронхоспазм, нейродерм≥т. ¬они розвиваютьс¤ у людей з алерг≥чною готовн≥стю, ¤к правило, через дек≥лька годин або дн≥в п≥сл¤ введенн¤ л≥карських речовин (сульфан≥лам≥ди, антиб≥отики). ÷е може бути повТ¤зано з тим, що антит≥ла ф≥ксован≥ тканинами ≥ потр≥бно певний час дл¤ контакту њх з л≥карськими антигенами. ƒл¤ л≥куванн¤ под≥бних стан≥в ефективним Ї використанн¤ антиг≥стам≥нних засоб≥в з ефедрином та кофењном.

јлерг≥чн≥ реакц≥њ швидкого типу (анаф≥лактичний шок) виникають через дек≥лька хвилин п≥сл¤ введенн¤ л≥карських речовин, при цьому настаЇ задишка, по¤вл¤ютьс¤ бол≥ за грудиною, втрата св≥домост≥, зниженн¤ артер≥ального тиску. Ўвидк≥сть розвитку анаф≥лактичного шоку повТ¤зана з на¤вн≥стю гуморальних антит≥л, тому при надходженн≥ у кров перших порц≥й л≥карськоњ речовини в орган≥зм≥ починаЇтьс¤ реакц≥¤ антиген Ц антит≥ло (введенн¤ пен≥цил≥ну). ¬ даному випадку необх≥дно швидко ввести одночасно димедрол, адренал≥н, еуф≥л≥н, глюкокортикоњди, вдихати кисень.

Ћ≥карська алерг≥¤ Ц це своЇр≥дна реакц≥¤ орган≥зму на повторне введенн¤ препарату. ¬ основ≥ розвитку алерг≥њ лежать ≥мунолог≥чн≥ механ≥зми. Ѕагато л≥к≥в мають властив≥сть звТ¤зуватис¤ з б≥лками кров≥ ≥ тканин, при цьому вони повод¤тьс¤ ¤к гаптени. ¬они не Ї ≥стинними антигенами ≥ тому на них не виробл¤ютьс¤ антит≥ла, але п≥сл¤ звТ¤зуванн¤ њх з б≥лками-нос≥¤ми орган≥зм починаЇ продукувати на цей комплекс специф≥чн≥ ≥муноглобул≥ни. ѕри повторному введенн≥ л≥карських речовин в орган≥зм (9 Ц 11 дн≥в ≥ б≥льше) ф≥ксован≥ на поверхн≥ тучних кл≥тин ≥муноглобул≥ни ф≥ксують ≥муногенн≥ молекули речовин, ¤к≥ знаход¤тьс¤ в комплекс≥ з б≥лком-нос≥Їм. ” результат≥ цього в≥дбуваЇтьс¤ дегранул¤ц≥¤ тучних кл≥тин, базоф≥л≥в кров≥ ≥ вих≥д г≥стам≥ну та ≥нших б≥олог≥чно активних речовин.  л≥н≥чно це про¤вл¤Їтьс¤ спазмом гладкоњ мускулатури, анг≥о-невротичним набр¤ком гортан≥, генерал≥зованою кропивницею, рин≥том, в≥дчутт¤м страху, зниженн¤м артер≥ального тиску (антиб≥отики, сульфан≥лам≥ди).

Ћ≥карськ≥ речовини можуть викликати неалерг≥чн≥ поб≥чн≥ реакц≥њ. ƒо них в≥днос¤ть т≥льки т≥ ефекти, ¤к≥ виникають ≥ розвиваютьс¤ в результат≥ л≥куванн¤ хворого препаратами у терапевтичних дозах. “ак, фенобарб≥тал при використанн≥ його в ¤кост≥ проти еп≥лептичного засобу може бути причиною сонливост≥; ам≥назин ≥ резерп≥н можуть викликати ¤вище парк≥нсон≥зму; кислота ацетилсал≥цилова, глюкокортикоњди провокують перфорац≥ю при виразков≥й хвороб≥ шлунка. ќральн≥ контрацептиви викликають г≥погалакт≥ю у матер≥в Ц годувальниць. —ульфан≥лам≥ди при тривалому застосуванн≥ провокують розвиток зобу.

¬иди л≥карськоњ терап≥њ

ѕроф≥лактична Ц дл¤ запоб≥ганн¤ захворюванн¤.

≈т≥отропна Ц направлена на причину захворюванн¤.

ѕатогенетична Ц направлена на патогенез захворюванн¤.

«ам≥сна Ц при деф≥цит≥ природних речовин.

—имптоматична.