√омеопат≥¤ - це науковий ц≥л≥сний метод ≥ндив≥дуальноњ терап≥њ. √омеопатичне л≥куванн¤ метою ¤кого Ї стимул¤ц≥¤ орган≥зму до самовил≥куванн¤ шл¤хом впливу на кл≥тинному енерго-≥нформац≥йному р≥вн≥ надто малих доз речовин, здатних у великих дозах викликати под≥бн≥ симптоми у здоровому орган≥зм≥. ¬плив на внутр≥шн≥ процеси саморегул¤ц≥њ орган≥зму з допомогою л≥к≥в, п≥д≥браних строго ≥ндив≥дуально ≥з врахуванн¤м реакц≥њ конкретного хворого.  р≥м безумовноњ ефективност≥ впливу, гомеопатичн≥ л≥ки мають р¤д переваг перед синтетичними фармацевтичними препаратами: не викликають звиканн¤ ≥ фармаколог≥чноњ залежност≥, так ¤к не включаютьс¤ в обм≥нн≥ процеси орган≥зму; не ви¤вл¤ють алерг≥чноњ д≥њ на орган≥зм внасл≥док застосуванн¤ надзвичайно малих доз д≥ючоњ речовини; можлив≥сть виникненн¤ поб≥чних ефект≥в зведена до м≥н≥муму. √омеопатичн≥ л≥ки в≥дновлюють енергетичний баланс ≥ активують його природн≥ захисн≥ сили, не накопичуютьс¤ в орган≥зм≥, не викликають звиканн¤ ≥ залежн≥сть, практично виключено виникненн¤ поб≥чних ефект≥в.
√омеопат≥¤ - це ц≥л≥сне доповненн¤ до традиц≥йноњ, або алопатичноњ, медицини. √омеопат≥¤ спираЇтьс¤ на свою власну систему л≥куванн¤ орган≥зму, л≥кувати весь орган≥зм, а не окрему його хворобу. ¬ил≥куванн¤ настаЇ при використанн≥ надзвичайно малоњ к≥лькост≥ т≥Їњ ж самоњ речовини, ¤ка у великих дозах здатна викликати симптоми даного захворюванн¤ у здоровоњ людини. якщо дати хворому невелику дозу сильнод≥ючоњ речовини, почнетьс¤ стимулюванн¤ природного в≥дгуку орган≥зму - те, що √анеман називав жагою до вил≥куванн¤ або життЇвою силою, - ≥ наступить самовил≥куванн¤.
√омеопат≥¤ - це м'¤ке та ефективне мистецтво зц≥ленн¤; мистецтво, ¤ке використовуЇ науково обгрунтовану та емп≥рично перев≥рену методику. Ўл¤хом впливу на енергетику пац≥Їнта, гомеопатичн≥ препарати н≥жно заставл¤ють орган≥зм в≥дновлювати його здоровий стан.  ожний гомеопатичний препарат призначають окремо в м≥н≥мальн≥й к≥лькост≥ дл¤ стимулюванн¤ в≥дгуку орган≥зму. ÷е дозвол¤Ї проводити л≥куванн¤ без ускладнень ≥ скрупульозно спостер≥гати за результатами.
ѕри традиц≥йному л≥куванн≥ в≥дбуваЇтьс¤ атака на симптоми, ¤к≥, з точки зору гомеопат≥в, ¤вл¤ютьс¤ т≥льки св≥дком боротьби орган≥зму з хворобою. Ќа жаль, багато традиц≥йних (алопатичних) препарат≥в також про¤вл¤ють шк≥дливий ефект на орган≥зм, викликаючи нов≥ ¤трогенн≥ симптоми (поб≥чн≥ ефекти), ¤к≥ пот≥м потр≥бно зн≥мати ≥ншими препаратами. ÷е не р≥дк≥сть дл¤ хрон≥чних хворих пац≥Їнт≥в.
ѕростота використанн¤ гомеопатичних засоб≥в, д≥ти та доросл≥, ¤ким важко ковтати таблетки, будуть рад≥ знати, що гомеопатичн≥ препарати надто маленьк≥, розчин¤ютьс¤ п≥д ¤зиком ≥ до того ж не мають неприЇмного смаку.
ћета традиц≥йноњ (алопатичноњ) медицини - впливати на симптоми. “радиц≥йна медицина вважаЇ, що орган≥зму пост≥йно загрожуЇ вторгненн¤ бактер≥й ≥ в≥рус≥в, ¤к≥ ставл¤ть п≥д загрозу здоров'¤ ≥ добре самопочутт¤. ѕотр≥бно перемогти м≥кроби, щоб зм'¤гчити симптоми захворюванн¤ ≥ очистити орган≥зм в≥д таких "окупант≥в", любим шл¤хом видаленн¤, зм≥нюючи на зворотн≥ або пригн≥чуючи симптоми.
«доров'¤ з точки зору алопат≥њ - це в≥дсутн≥сть симптом≥в захворюванн¤, але дос¤гненн¤ такого результату може пол¤гати у тривалому застосуванн≥ протид≥ючих препарат≥в, ¤к≥ часто п≥ддають хворого небажаному ризику, викликаючи поб≥чн≥ ефекти. «доров'¤ з точки зору гомеопат≥њ - це добре збалансований орган≥зм, ¤кий здатний скинути стрес, коли в≥н про¤вл¤Їтьс¤, будь то стрес ф≥зичний, псих≥чний, емоц≥йний або викликаний навколишньою обстановкою; тобто т≥льки тод≥ можна п≥дтримувати стан здоров'¤ та р≥вноваги.
 ласичний гомеопатичний метод включаЇ в себе ретельну оц≥нку стану пац≥Їнта - а саме пац≥Їнта, а не хвороби.
√омеопатичн≥ препарати можна пор≥внювати з каплею миючого засобу в об'Їм≥ масл¤ноњ вод≥, ¤ка миттЇво даЇ реакц≥ю по вс≥й поверхн≥. ѕрепарат стимулюЇ зц≥л¤ючи в≥дгук аналог≥чним ефективним способом, а не при повторюючому використанн≥ великих доз, щоб перемогти або згладити симптоми хвороби. ¬ препарат≥ може майже не бути сл≥д≥в висх≥дноњ речовини, ¤кщо вона була розчинена ≥ пройшла струшуванн¤, ¤ке приводитьс¤ дл¤ того, щоб препарат став гомеопатично ефективним. √омеопат≥¤ в ц≥лому безпечна, ¤кщо точно притримуватись њњ принц≥в: необх≥дний один добре п≥д≥браний препарат ≥ м≥н≥мум його сили, що ≥н≥ц≥ювати ефект вил≥куванн¤.
ѕеревод¤чи "Materia Medica" шотландського л≥кар¤, доктора  аллена, √анеман був за≥нтригований формул≥ровкою, даною дл¤ по¤сненн¤ ефективност≥ х≥н≥ну - екстракту ≥з кори х≥нного дерева, використовуваний при л≥куванн≥ мал¤р≥њ.  аллен за¤вл¤в про свою впевнен≥сть в тому, що ефективн≥сть л≥к≥в залежить в≥д в'¤жучих властивостей - запевненн¤, в ¤кому √анеман сумн≥вавс¤, оск≥льки в≥н знав ≥нш≥ в¤жуч≥ препарати, ¤к≥ не про¤вл¤ли под≥бноњ л≥кувальноњ д≥њ на мал¤р≥ю. —л≥дуючи ≥нтуњц≥њ, √анеман почав експериментувати на соб≥, пер≥одично приймаючи дози х≥нного дерева ≥ записуючи вс≥ в≥дчутт¤, ¤к≥ в≥н в≥дчував. ѕриймаючи кору х≥нного дерева, коли в≥н був здоровий, √анеман ви¤вив, що вона може викликати так≥ ж симптоми, ¤к ¤кщо би в≥н страждав в≥д мал¤р≥њ, ≥ симптоми зникали, ¤к т≥льки в≥н припин¤в приймати л≥карськ≥ засоби.
Ўл¤хом наукових експеримент≥в без ризику дл¤ себе √анеман м≥г сформулювати "закон под≥бност≥", ¤кий до сих п≥р залишаЇтьс¤ фундаментом сучасноњ гомеопат≥њ: нехай под≥бне л≥куЇтьс¤ под≥бним.
ѕотенц≥юванн¤ вказуЇ на силу л≥к≥в - це актив≥зуюча п≥дготовка гомеопатичного препарату, описуЇ наск≥льки материнська тинктура стаЇ б≥льш гомеопатично ефективною в процес≥ сукусс≥њ - багаторазового розчиненн¤ ≥ струшуванн¤. √анеман ≥з експеримент≥в на соб≥ ≥ на досл≥дниках, а також при л≥куванн≥ хворих ви¤снив, що матер≥альн≥ дози л≥карськоњ субстанц≥њ, ¤ку в≥н використовував, викликали так≥ неприЇмн≥ симптоми у досл≥дник≥в ≥ поб≥чн≥ ефекти у хворих, що в≥н став поступово зменшувати дозу. ¬≥н зб≥льшив розведенн¤ ≥ вв≥в метод струшуванн¤ розведеноњ субстанц≥њ, заключив ≥з досл≥ду, що л≥ки, ¤к≥ використовуютьс¤ в розведенн≥, б≥льш ефективн≥, н≥ж в матер≥альних дозах.
“ритурац≥¤ (розтиранн¤ в порошок) - нерозчинн≥ речовини, ¤к≥ не п≥ддаютьс¤ розчиненню в спирт≥ або дистильован≥й вод≥, робл¤ть розчинними, подр≥бнюючи њх при допомоз≥ ступки та пестика.
ћетод струшуванн¤ √анеман назвав сукусс≥Їю, а результат розведенн¤ плюс сукусс≥¤ - потенц≥¤. ¬ минулому застосуванн¤ цих дуже малих доз викликало недов≥ру ≥ насм≥шки в адресу гомеопат≥њ, але в наш час, час електронноњ м≥кроскоп≥њ стаЇ навпаки.
√анеман використовував дв≥ шкали розведенн¤ - дес¤тинну та сотенну. …ого метод пол¤гаЇ в сл≥дуючому. ¬з¤в первинну субстанц≥ю, в≥н готовив њњ м≥цний розчин у вод≥ або спирт≥. ѕот≥м розчин ф≥льтрував, ф≥льтрат називавс¤ "матрична або материнська тинктура". Ќа кожному етап≥ розведенн¤ використовували новий чистий скл¤ний посуд та п≥петка. ќдну каплю матричноњ тинктури пом≥щали в першу скл¤нку, куди добавл¤ли 9 або 99 капель чистого спирту. —кл¤нку закривали пробкою ≥ пот≥м енерг≥йно струшували дес¤тикратно, сильним ударом по долон≥ другоњ руки.
ѕот≥м ≥з ц≥Їњ скл¤нки в другу брали каплю розчину, добавл¤ли 9 або 99 капель спирту, ≥ струшували, або сукусс≥¤, повтор¤лас¤. ÷ей процес тривав, поки не отримували потр≥бноњ потенц≥њ.
Ўкала, по ¤к≥й добавл¤лось 9 капель спирту, позначали римською цифрою ’ ≥ в≥дома ¤к дес¤тинна. “ам, де добавл¤лось 99 капель спирту, шкала позначалась римською цифрою — ≥ в≥дома ¤к сотенна. ƒес¤тинн≥ потенц≥њ називаютьс¤ низькими, ¤к ≥ нижч≥ потенц≥њ сотенноњ шкали. ќстанн≥ можуть бути дуже високими, до —ћ-потенц≥њ, ≥ в≥д 30с ≥ вище в≥дом≥ ¤к висок≥. ¬ наш час сукусс≥¤ проводитьс¤ механ≥чно. √анеман використовував св≥й мануальний метод аж до отриманн¤ 30с потенц≥њ.
ћодальн≥сть (стан) - це р≥зн≥сть ≥ зм≥на симптом≥в, те, що впливаЇ на симптоми в кращу або в г≥ршу сторону. ¬они дуже важлив≥ дл¤ зв'¤зку симптом≥в з гомеопатичними л≥ками ≥ мають в≥дношенн¤ до обставин ≥ умов, ¤к≥ посилюють або послаблюють њх. Ќаприклад на б≥ль можуть впливати: а) температура, св≥же пов≥тр¤, погода, пора року ≥ ≥нше.; б) рух, дотик, шум, положенн¤ т≥ла, прийом њж≥, сон; в) час доби ≥ ≥нше.
‘армац≥¤ описуЇ спос≥б приготуванн¤ ≥з висх≥дноњ материнськоњ тинктури, основи препарату. якщо висх≥дна речовина розчинна, њњ занурюють в чистий спирт або дв≥ч≥ дистильовану воду. Ќерозчинний сирий матер≥ал спочатку подр≥бнюють (розтирають у ступц≥ пестиком) перед тим, ¤к всипати в спирт або дистильовану воду. ѕ≥сл¤ в≥дпов≥дного часу сум≥ш ф≥льтрують, залишаючи т≥льки спирт або воду, ¤ка п≥ддавалась впливу присутньою речовиною. ќтримана в результат≥ тинктура Ї ефективним препаратом, хоча ≥ не наст≥льки м≥цним, ¤ким в≥н стане п≥сл¤ динам≥зац≥њ (посиленн¤ д≥њ). Ќа в≥дм≥ну в≥д алопатичних препарат≥в, ¤к≥ стають менш ефективними при розчиненн≥, чим б≥льше розчинена гомеопатична речовина, тим б≥льш сильною стають њњ л≥кувальн≥ властивост≥, особливо п≥сл¤ динам≥зац≥њ. ћатеринську тинктуру або настойку, ¤к правильн≥ше назвати сум≥ш дистильованоњ води або спирту з матер≥алом, пот≥м продовжують розчин¤ти дальше зг≥дно вимогам фармацевта.
ƒес¤тична шкала розведенн¤. ѕри дес¤тикратному розчин≥ одна капл¤ материнськоњ тинктури добавл¤Їтьс¤ до дес¤ти капель розчинника (спирт або дистильована вода). ќтриманий в результат≥ розчин позначають ≤’ (або ≤D, або просто ≤). ѕровод¤чи таким способом розчиненн¤ у в≥дношенн≥ одна капл¤ до дес¤ти, кожний раз починаючи з одн≥Їњ капл≥ попереднього розчину, сучасн≥ фармацевти отримують розчини в≥д 2’, 3’ до 6’, 30’ ≥ так дал≥. (“аким чином, розчин 2’ отримуЇмо шл¤хом додаванн¤ одн≥Їњ капл≥ настойки до дев¤ти капель розчинника, пот≥м одна капл¤, вз¤та ≥з п≥дданого струшуванню препарату, добавл¤Їтьс¤ до дев¤ти капель розчинника). „им б≥льше число раз в≥дбувалось розчиненн¤, тим б≥льш сильним вважаЇтьс¤ препарат. "ћенше - значить б≥льше", це стосуЇтьс¤ сл≥д≥в матер≥ала-джерела,тому препарат 6’ м≥стить 1 частину материнськоњ тинктури в 1 000 000 частинах спирту або води.  оли капл¤ розчин¤Їтьс¤ у в≥дношенн≥ 30’ ≥ б≥льше, молекул материнськоњ тинктури у розчин≥ не залишаЇтьс¤.
—отенна шкала розведенн¤. —тократний розчин даЇ ще б≥льш сильний препарат ≥з-за зб≥льшенн¤ числа розчин≥в ≥ процес≥в струшуванн¤. ўоб отримати стократний розчин, фармацевт добавл¤Ї одну каплю материнськоњ тинктури до 99 капл¤м розчинника, продовжуючи добавл¤ти в≥д одн≥Їњ до сотн≥, про що говорить њњ назва. ÷≥ розчини позначають в≥д 1—, 2— до 200— ≥ б≥льше. ѕрепарат силою б≥льше 30— не може призначати неквал≥ф≥кований гомеопат, поск≥льки такий препарат може викликати симптоми, з ¤кими в≥н асоц≥юЇтьс¤, нав≥ть ¤кщо в≥н не Ї препаратом дл¤ даного стану. ѕрепарати високоњ сили робл¤тьс¤ т≥льки дл¤ використанн¤ експертами. ¬они можуть дос¤гати сили 5ћ (розчиненн¤ п¤ть тис¤ч раз) або —ћ (сто тис¤ч розчин≥в). ÷≥ висок≥ потен≥али звично позначаютьс¤ просто числами 100, 200, 100 000 ≥ так дал≥. ѓх ≥нколи записують, наприклад так: 100—, 200—, —ћ.
—трушуванн¤. ¬ипробовуючи отриман≥ препарати √анеман ви¤вив, що при розчиненн≥ препарату ≥снуЇ межа його ефективност≥. як насл≥док була дос¤гнута точка, п≥сл¤ ¤коњ людина не в≥дчуваЇ н≥¤коњ реакц≥њ, ≥ тим самим не можна було оч≥кувати н≥¤кого л≥кувального ефекту, ¤кщо дати такий препарат хворому. √анеман використав св≥й досв≥д перекладанн¤ трактат≥в по алх≥м≥њ та х≥м≥њ, по-ск≥льки в≥н вир≥шив активно струшувати розчинений препарат ≥ ви¤вив, зробивши це, що ефективн≥сть препарату суттЇво зросла. Ѕ≥льш того, токсичн≥ пог≥ршенн¤ ≥ реакц≥њ, ¤к≥ в≥н старавс¤ звести до м≥н≥муму, при розчиненн≥ висх≥дного матер≥алу суттЇво зменшувались або зовс≥м зникали. јктивне струшуванн¤ та постукуванн¤ посудини з розчином препарату, назване в≥брац≥Їю, зараз ¤вл¤Їтьс¤ стандартом дл¤ отриманн¤ препарату любоњ сили. ѕроцес струшуванн¤ розчиненоњ речовини динам≥чно зб≥льшуЇ њњ енерг≥ю, так, що ризик токсичних поб≥чних ефект≥в м≥н≥м≥зуЇтьс¤, а препарат стаЇ б≥льш сильним. „им б≥льше число розчин≥в та процес≥в динам≥зац≥њ, тим сильн≥ший препарат. ƒинам≥зац≥¤ означаЇ, що материнська тинктура стаЇ гомеопатично б≥льш ефективною в процес≥ струшуванн¤, а потенц≥ал представл¤Ї собою силу отриманого в результат≥ препарату.  оли процес розчиненн¤ ≥ струшуванн¤ виконане дек≥лька раз≥в, необх≥дне дл¤ даного потенц≥алу, додаЇтьс¤ дек≥лька капель в ≥нертний нос≥й, ¤к правило таблетки або шарики ≥з лактози, ¤к≥ приймають всередину.
¬ажливим питанн¤м, ¤ке потребуЇ вир≥шенн¤ внасл≥док широкого застосуванн¤ гомеопатичних л≥к≥в, Ї розробка сучасних технолог≥й њх виготовленн¤, методик стандартизац≥њ та контролю ¤кост≥ препарат≥в ≥ сировини дл¤ њх виготовленн¤, розробка науково-техн≥чноњ ≥нформац≥њ на матричн≥ насто¤нки та субстанц≥њ.
ќсновоположником гомеопат≥њ (в≥д грецького homoios - под≥бний, pathos - хвороба) нетрадиц≥йного напр¤мку в медицин≥ в ц≥лому ≥ фармаколог≥њ, зокрема, увесь св≥т визнаЇ н≥мецького вченого ≥ л≥кар¤ √анемана. ѕринципов≥ положенн¤ даного вченн¤ викладен≥ √анеманом у науково-практичних прац¤х "Ќовий спос≥б дл¤ досл≥дженн¤ л≥кувальних властивостй л≥к≥в", "ќрганон л≥кувального мистецтва", "„исте л≥кознавство". ѕершим ≥ основним принципом гомеопат≥њ Ї "закон под≥бност≥", ¤кий пол¤гаЇ в тому, що л≥карськ≥ засоби в малих дозах ефективн≥ при тих же захворюванн¤х, ¤к≥ викликають дан≥ речовини у великих дозах. «акон в≥дкритий √анеманом ≥ названий "similia similibus curantur" (под≥бне под≥бним вил≥ковуЇтьс¤"). ÷ей закон став в≥дправною точкою практичноњ гомеопатичноњ терап≥њ, тобто л≥куванн¤ захворювань шл¤хом застосуванн¤ речовин, що д≥ють под≥бно.
” √анемана виникла думка: чи не Ї то загальнотерапевтичним законом, що одна ≥ та ж речовина, ¤ка викликаЇ певне захворюванн¤ у здоровоњ людини, вил≥ковуЇ у хворого под≥бне захворюванн¤? ѕ≥сл¤ багатор≥чного експерименту на соб≥, своњх учн¤х, хворих ≥ здорових людей, √анеман прийшов висновку, що це так. ¬≥н назвав в≥дкритий ним принцип терап≥њ "«аконом под≥бност≥"≥ встановив правило: под≥бне вил≥ковуЇтьс¤ под≥бним. «≥бравши вс≥ дан≥ л≥карських захворювань - њх патогенези, ≥ пор≥вн¤вши ≥з такими ж точними записами про¤в≥в у даного хворого з так званим симптомокомплексом його хвороби, √анеман знаходив в≥дпов≥дний л≥карський зас≥б ≥ часто домагавс¤ одужанн¤. јле ≥нколи спостер≥галос¤ й загостренн¤ хвороби. “од≥ √анеману прийшло на думку зменшувати дозу л≥к≥в. ≈ксперимент ви¤вивс¤ вдалим дозу ж ≥нколи приводилос¤ зменшувати значно. «в≥дси, такий необх≥дний насл≥док - в≥дкритт¤ ¤вища терапевтичноњ активност≥ м≥кродоз л≥карських речовин. “ак застосуванн¤ м≥кродоз л≥карських речовин з л≥кувальною метою стало третьою основою л≥кувальноњ системи.
“аким чином були встановлен≥ три принципи л≥куванн¤ √анемана:
1. ѕринцип под≥бност≥.
2. ¬ипробуванн¤ д≥њ л≥карських речовин на здорових люд¤х.
3. ¬изнанн¤ терапевтичноњ активност≥ м≥кродоз л≥карських речовин.
÷≥ три положенн¤ визнан≥ вс≥ма л≥кар¤ми-гомеопатами ≥ не можуть зустр≥ти в наш час зауваженнь ≥з боку ≥нших л≥кар≥в.
—учасн≥ гомеопати вважають, що д≥Їта необх≥дна, на чому напол¤гав ≥ √анеман, ф≥з≥отерап≥¤ - корисна, ≥нколи потр≥бна ≥ вакцинац≥¤. ≤накше кажучи, кожен метод повинен застосовуватис¤ у св≥й час ≥ на своЇму м≥сц≥.
ќтже, сучасна гомеотерап≥¤ не може зам≥нити всю терап≥ю, ≥ нав≥ть стати одним ≥з метод≥в багатогалузевоњ терап≥њ, причому, зрозум≥ло, не може ≥гнорувати й патолог≥ю.
ƒругий принцип √анемана про необх≥дн≥сть досл≥дженн¤ д≥њ л≥карських засоб≥в на здорових люд¤х маЇ одне джерело ≥з сучасною настановою: "л≥кувати хворого, а не хворобу", тобто л≥кувати людину в ц≥лому, а тому повинен бути врахований ≥ використаний сучасною фармаколог≥Їю ≥ терап≥Їю. ўо ж до принципу под≥бност≥, то ще √≥ппократ вказував, що де¤к≥ хвороби вил≥ковуютьс¤ за принципом под≥бност≥, ≥нш≥ - за принципом протилежност≥, тобто кожен метод повинен бути на своЇму м≥сц≥.
ћета гомеопатичного л≥куванн¤ - стимул¤ц≥¤ орган≥зму до самозц≥ленн¤ шл¤хом впливу на кл≥тинному енерго≥нформац≥йному р≥вн≥ надзвичайно малих к≥лькостей речовини, ¤ка здатна у великих дозах викликати под≥бн≥ симптоми у здоровому орган≥зм≥. ћ≥кродози л≥карськоњ речовини не потребують подр≥бненн¤, оск≥льки вона й так др≥бна; без утруднень форсуючи вс≥ бар'Їри, вона доходить за призначенн¤м завд¤ки своњй тканинн≥й специф≥чност≥. ÷е ще одна ≥з можливостей гомеотерап≥њ - проникати туди, куди макродози не можуть проникнути. ќчевидно, ≥ д≥¤ м≥кродоз стаЇ б≥льш безпосередньою, незм≥нною на шл¤хах потрапл¤нн¤. ўоб допомогти позбутис¤ хвороби, л≥кар повинен л≥кувати людину в ц≥лому, а, л≥куючи окрем≥ органи, завжди думати про ц≥лий орган≥зм. ∆оден орган не функц≥онуЇ сам по соб≥. ¬≥н зв'¤заний кров'ю, л≥мфою, нервовою системою ≥ перебуваЇ у пост≥йному корел¤ц≥йному зв'¤зку з ус≥ма ≥ншими органами.
” 1790 р. √анеман переклав "Ћ≥кознавство"  уллена, в ¤кому з≥ткнувс¤ з протир≥чч¤ми в описах антилихоманковоњ д≥њ кори х≥нного дерева. ¬≥н вир≥шив випробувати на соб≥ цей препарат, щоб вивчити його д≥ю. ѕрийн¤вши велику дозу х≥ни, в≥н тогож дн¤ в≥дчув ус≥ симптоми пропасниц≥. ѕозбувшись захворюванн¤, √анеман заповз¤вс¤ знайти в≥дпов≥дь на питанн¤: "як х≥на в≥дтворила в мен≥ перем≥жну пропасницю; в мен≥, ¤кий почував себе здоровим? ≤ вона ж в≥дган¤Ї лихоманку у хворих, ¤к≥ страждають нею! „и немаЇ тут сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж причиною ≥ насл≥дком?"
ѕодальша перев≥рка ц≥Їњ здогадки на практиц≥ змусила √анемана провести досл≥дженн¤ на соб≥ ≥ добровольц¤х. ¬≥н випробував д≥ю 101 речовини. «'¤сувалос¤, що чим менша доза препарату, под≥бного захворюванн¤, бралас¤ дл¤ л≥куванн¤, тим швидше й н≥жн≥ше в≥дбувалось одужанн¤. “ому остаточно закон "ѕод≥бне л≥куЇтьс¤ под≥бним" набрав такого вигл¤ду: "’вороби вил≥ковуютьс¤ малими дозами тих препарат≥в, ¤к≥ у великих дозах викликають у здорових людей под≥бну хворобу".
„ерез 100 рок≥в берл≥нський х≥рург ≥ вчений, професор јвгуст Ѕ≥р, застосовуючи препарати оф≥цинальноњ медицини, в результат≥ 30-р≥чноњ науковоњ практики також прийшов до в≥дкритт¤ гомеопатичного принципу ≥ став на сторону √анемана. ” 1925 р. Ѕ≥р виклав правила гомеопатичного л≥куванн¤ в так≥й посл≥довност≥.
1. ” кожному випадку необх≥дно л≥кувати хворобу не за назвою, а за њњ симптомокомплексом.
2. ’ворий орган≥зм реагуЇ на менш≥ дози препарату сильн≥ше, н≥ж здоровий, ≥ хворий орган реагуЇ сильн≥ше, н≥ж здоровий орган≥зм.
3. ƒози повинн≥ бути малими, щоб реакц≥¤ орган≥зму на них була ледь пом≥тною.
4. ƒругу дозу можна давати т≥льки тод≥, коли минуть ¤вища, викликан≥ першою дозою.
5. ћал≥ дози не можна давати часто ≥ тривало, оск≥льки тод≥ њх д≥¤ буде р≥вносильна одноразовому прийому великоњ дози, що парал≥зуЇ реакц≥ю.
6. ѕризначенн¤ одного засобу може збудити реактивну здатн≥сть орган≥зму по в≥дношенню до ≥ншого. Ќаприклад, п≥д впливом "—уль-фур" (с≥рка) орган≥зм стаЇ чутливим до "‘еррум" (зал≥зо).
7. Ћ≥ки краще доход¤ть до органу в найдр≥бн≥шому ≥ розчиненому вигл¤д≥, н≥ж у великому (концентрованому).
8. Ќа будь-¤ке грубе втручанн¤ орган≥зм реагуЇ лихоманкою ≥ запаленн¤м (первинна реакц≥¤).
9. «буджена л≥ками д≥¤льн≥сть органу спри¤Ї прискоренню природних процес≥в одужанн¤, тобто самозц≥ленн¤ (вторинна реакц≥¤).
10. ћал≥ дози д≥ють на найб≥льш подразнену аналог≥чними хворобливими симптомами ≥ збуджену частину орган≥зму. ¬елик≥ дози викликають небажан≥ шк≥длив≥ реакц≥њ, ¤ких орган≥зм не потребуЇ.
11. “аким чином, хвороби вил≥ковуютьс¤ шл¤хом призначенн¤ невеликих доз тих речовин, ¤к≥ у великих дозах викликають аналог≥чн≥ захворюванн¤ у здорових людей.
12. ѕ≥дсиленн¤ л≥кувальноњ д≥њ препарат≥в за допомогою розтиранн¤ або збовтуванн¤ називаЇтьс¤ потенц≥юванн¤м (динам≥зац≥Їю).
13. ¬≥рно п≥д≥бран≥ гомеопатичн≥ препарати про¤вл¤ють повну д≥ю в ус≥х розтиранн¤х ≥ розведенн¤х.
14. —имптоми первинноњ реакц≥њ (тобто п≥дсиленн¤ симптом≥в хвороби), ¤к≥ настають п≥сл¤ застосуванн¤ препарату, вказують, що в≥н вибраний правильно ≥ д≥Ї добре.
15. ѕри гострих захворюванн¤х, коли симптоми розвиваютьс¤ швидко, потр≥бн≥ дози велик≥ (тобто препарат у низьких под≥лах) ≥ часто (кожн≥ 15 хвилин на прот¤з≥ шести годин), а при хрон≥чних захворюванн¤х навпаки - дози мал≥ (висок≥ потенц≥њ), ≥ прийоми дуже р≥дк≥ (в≥д 2 раз≥в на день до 1 разу на тиждень або м≥с¤ць).
16. ƒе¤к≥ препарати д≥ють найкраще, або точн≥ше в низьких або т≥льки у високих под≥лах, тому до них ≥ не застосовують попереднЇ правило.
17. Ќеобх≥дно уникати одночасного призначенн¤ дек≥лькох препарат≥в, а дотримуватис¤ черги, оч≥куючи зак≥нченн¤ д≥њ кожного.
18. ѕризначати препарати потр≥бно строго ≥ндив≥дуально.
ќсновна вимога гомеопатичного л≥куванн¤ - дотримуватись д≥Їти.
ѕ≥сл¤ того, ¤к досл≥дженн¤м на здоров≥й людин≥ визначено характер хворобливоњ д≥њ певноњ речовини на орган≥зм (на основ≥ суб'Їктивних ознак, ¤к, наприклад, р≥зкий б≥ль, запамороченн¤, слаб≥сть, та ≥нш≥, а також об'Їктивних спостережень на зразок аритм≥њ, п≥двищенн¤ артер≥ального тиску, п≥двищенн¤ температури т≥ла, кривавий пронос), тобто встановлений патогенез ц≥Їњ речовини, приступають до њњ динам≥зац≥њ (або потенц≥юванн¤), аби перетворити речовину в л≥ки дл¤ хворого, ¤кий страждаЇ в≥д хвороби з аналог≥чними симптомами.
√омеопат≥¤ стимулюЇ ≥муноб≥олог≥чн≥ сили орган≥зму, це Ї загальним дл¤ вс≥х, хто практикуЇ дану терап≥ю. «'¤вилас¤ теор≥¤, ¤ка розгл¤даЇ гомеопатичне л≥куванн¤ ¤к ≥нформац≥йний вплив, п≥д д≥Їю ¤кого к≥бернетичн≥ системи саморегул¤ц≥њ орган≥зму самост≥йно в≥дновлюють порушену р≥вновагу.
√омеопатичне л≥куванн¤ пол¤гаЇ не в пр¤м≥й д≥њ на ет≥олог≥чн≥ фактори ≥ патогенез захворюванн¤, а шл¤хом впливу сукупност≥ властивостей хворого, що визначають ≥ндив≥дуальн≥сть орган≥зму. ќкр≥м, безумовно, ефективного впливу, гомеопатичн≥ засоби мають р¤д переваг перед синтетичними: не викликають звиканн¤ ≥ фармаколог≥чноњ залежност≥, оск≥льки не включаютьс¤ в обм≥нн≥ процеси орган≥зму; не мають алерг≥чного впливу на орган≥зм внасл≥док застосуванн¤ надзвичайно малих доз д≥ючих речовин; можлив≥сть виникненн¤ поб≥чних ефект≥в зведена до м≥н≥муму.
√омеопатичне л≥куванн¤ одного й того ж патолог≥чного процесу в р≥зних хворих може в≥др≥зн¤тис¤, оск≥льки в першу чергу в≥дпов≥даЇ не морфолог≥чному субстрату захворюванн¤, а особливост¤м орган≥зму. ÷≥ кардинальн≥ в≥дм≥нност≥ визначають принципи призначенн¤ л≥карських засоб≥в: в алопат≥њ - протисто¤ти д≥њ пошкоджувальних фактор≥в ≥ в≥дпов≥дним њм симптомам захворюванн¤, в гомеопат≥њ - стимулювати комплекс ознак, що визначають конституц≥йн≥ особливост≥ орган≥зму, в тому числ≥ його реакц≥њ на пошкоджувальний фактор. “ому гомеопатичний зас≥б у ф≥з≥олог≥чних умовах (у здоровоњ людини певноњ конституц≥њ) повинен викликати по¤ву тих же ознак, (патогенез л≥к≥в), ¤к≥ спостер≥гаютьс¤ у хвороњ людини, тобто вони повинн≥ бути под≥бними.
«г≥дно у¤влень гомеопат≥в, симптоми захворюванн¤, ¤ке про¤вл¤Їтьс¤ в м≥ру прогресуванн¤, в≥дпов≥дають ≥ндив≥дуальним особливост¤м реагуванн¤ орган≥зму на розвиток патолог≥њ ≥ зв'¤зан≥ з формуванн¤м захисних реакц≥й, направлених на п≥дтримку компенсац≥њ або вил≥куванн¤. ” м≥ру розвитку ≥ важкост≥ захворюванн¤ ознаки його зм≥щаютьс¤ з поверхн≥ в глибину орган≥зму ≥ пошкоджують при цьому р≥зн≥ органи ≥ тканини. ” свою чергу процес вил≥куванн¤ розвиваЇтьс¤ у зворотному напр¤мку: зсередини - назовн≥ ≥ зверху - вниз.
« часу √анемана, ¤кий встановив, що х≥нна кора маЇ протимал¤р≥йну д≥ю ≥ здатна сама по соб≥ в≥дтворити симптоми мал¤р≥њ, такий парадоксальний (з точки зору алопат≥њ) вплив л≥карських препарат≥в служить важливим обгрунтуванн¤м гомеопатичного п≥дходу до терап≥њ.
„исленним р≥зним препаратам властивий двофазний характер фармаколог≥чного ефекту за типом "стимул¤ц≥¤ - пригн≥ченн¤" одн≥Їњ ≥ т≥Їњ ж б≥олог≥чноњ функц≥њ залежно в≥д дози. ¬ наш час доведено, що таке ¤вище ¤вл¤Ї собою загальний механ≥зм реагуванн¤ б≥олог≥чних систем. ѕротилежна направлен≥сть ефекту, ¤ка залежить в≥д дози, властива не т≥льки л≥карським препаратам, багато з ¤ких Ї б≥олог≥чноактивними речовини, њх синтетичним аналогам або антагон≥стам, але й зумовлен≥ ≥ншими факторами навколишнього середовища.
¬≥дкритт¤ двофазного характеру д≥њ р≥зних природних фактор≥в на орган≥зм, зд≥йснене √анеманом майже два стор≥чч¤ тому у зв'¤зку з необх≥дн≥стю обгрунтувати фундаментальн≥ положенн¤ гомеопат≥њ, сьогодн≥ слугуЇ вс≥м б≥олог≥чним наукам.
√анеман по¤снив, що в результат≥ взаЇмод≥њ л≥карськоњ речовини й орган≥зму в останньому в≥дбуваютьс¤ реакц≥њ двох тип≥в:
1) "першочергова д≥¤" - це ефекти, ¤к≥ визначаютьс¤ л≥карським препаратом ≥ реакц≥Їю на нього "життЇвих сил", ¤к≥ "в≥д≥грають спочатку просто страждальну роль н≥бити мимовол≥ в≥дтворюючи ≥ винос¤чи про¤ви зовн≥шньоњ сили" (л≥к≥в).
2) сума реакц≥й орган≥зму, що формуЇтьс¤ у в≥дпов≥дь на д≥ю л≥карського засобу ("збер≥гальна сила орган≥зму, здатна протид≥¤ти ≥ншому впливу"). ≤снуЇ принципова р≥зниц¤ м≥ж реакц≥¤ми першого ≥ другого тип≥в. ¬она залежать в≥д сили впливу. "ѕервинн≥" симптоми виступають на перший план п≥д впливом пор≥вн¤но високих доз препарат≥в, "вторинн≥" - при д≥њ малих доз. ќбидв≥ групи симптом≥в мають протилежний характер ≥ включають стимул¤ц≥ю або пригн≥ченн¤ одн≥Їњ ≥ т≥Їњ ж функц≥њ орган≥зму. ѕричому при д≥њ великих доз спостер≥гаЇтьс¤ перевага "первинних" симптом≥в ¤ка пригн≥чуЇ д≥ю "вторинних", ≥, навпаки, мал≥ дози спри¤ють реал≥зац≥њ "вторинних" симптом≥в, тод≥ ¤к "первинн≥" в≥дсутн≥.
Ћ≥кар≥-алопати основний критер≥й розгл¤дають перший тип реакц≥й, тобто "первинн≥" симптоми. «а про¤вом цих реакц≥й визначають фармаколог≥чну характеристику препарату ≥ його належн≥сть до т≥Їњ чи ≥ншоњ групи л≥карських речовин: жарознижувальн≥, г≥потензивн≥, антианг≥нальн≥ та ≥нш≥. Ќа основ≥ цього алопати п≥дбирають препарати за њх в≥дпов≥дн≥стю окремим етапам захворюванн¤ (патогенезу) або його симптомам.
ѕ≥дх≥д гомеопат≥в до л≥куванн¤ ≥нший, заснований на постулат≥: ¤кщо первинн≥ симптоми, визначен≥ д≥Їю великих доз л≥к≥в ≥ встановлен≥ на здорових люд¤х, в≥дпов≥дають про¤вам патолог≥њ ≥ властив≥ особ≥ хворого, то мал≥ дози цього препарату, ¤к≥ обумовлюють протилежний ефект ("вторинн≥" симптоми) будуть викликати нормал≥зац≥ю стану ≥ одужанн¤. “ому про¤ви тих особливостей ≥ндив≥дуума, ¤к≥ характерн≥ дл¤ властивого йому л≥кувального патогенезу ≥, в≥дпов≥дно, гомеопатичного препарату, нагадують симптоми поб≥чноњ д≥њ алопатичних препарат≥в, ознаки њх кумул¤ц≥њ або передозуванн¤. ÷ю законом≥рн≥сть можна ви¤вити при анал≥з≥ д≥њ л≥карських речовин, однаково застосовуваних ¤к в алопат≥њ, так ≥ в гомеопат≥њ.
ƒл¤ отриманн¤ гомеопатичних форм л≥карських препарат≥в одну частину висх≥дного матер≥алу зм≥шують з дев'¤тьма частинами розбавлювальноњ маси (спирт дл¤ р≥дин ≥ молочний цукор дл¤ твердих речовин) ≥ збовтують (або розтирають) на прот¤з≥ 20 хвилин. ќтримують перше дес¤тинне розведенн¤ (розтиранн¤), ¤ке позначають знаком "х-1". ≤з першого дес¤тинного розведенн¤ л≥к≥в беруть одну частину ≥ зм≥шують њњ з дев'¤тьма частинами розбавлювальноњ маси. ѕ≥сл¤ збовтуванн¤ (розтиранн¤), ¤к показано, отримують друге дес¤тинне розведенн¤, або "х-2". ѕот≥м так само посл≥довно отримують третЇ дес¤тинне розведенн¤, або "х-3", а пот≥м "х-4", "х-5" ≥ т.д. “ак готуютьс¤ потенц≥њ з л≥к≥в за дес¤тинною шкалою. ѕотенц≥юванн¤ робитьс¤ ≥ за сотенною шкалою, коли наступне розведенн¤ м≥стить д≥ючоњ речовини у 100 раз менше, н≥ж попереднЇ. ¬ такому випадку ступ≥нь розведенн¤ позначаЇтьс¤ просто цифрою при назв≥ л≥к≥в, наприклад: "јкон≥т 3".
√омеопат≥¤ маЇ р¤д переваг перед оф≥цинальною (так званою класичною) медициною - алопат≥Їю (в≥д грецького allos - ≥накший, pathos - стражданн¤). јлопати - противники гомеопат≥њ.
ѕереваги гомеопатичного л≥куванн¤ так≥:
а) можлив≥сть п≥дбирати ≥ндив≥дуально-специф≥чн≥ засоби дл¤ кожного випадку захворюванн¤;
б) можлив≥сть передбачати х≥д вил≥куванн¤;
в) можлив≥сть терм≥ново доставити л≥ки дл¤ будь-¤коњ новоњ нев≥домоњ до цих п≥р хвороби, ¤к т≥льки-но перший випадок захворюванн¤ ви¤вить характерн≥ симптоми ц≥Їњ хвороби;
г) можлив≥сть без обмежень збагачувати арсенал л≥кар¤ новими препаратами, не вивод¤чи ≥з вживанн¤ вс≥ стар≥ пров≥рен≥ законом под≥бност≥ л≥карськ≥ засоби.
”сп≥хи фармацевтичноњ х≥м≥њ, генноњ ≥нженер≥њ, б≥отехнолог≥њ, ¤к≥ забезпечують промислове виробництво р≥зних л≥карських препарат≥в, дають можлив≥сть дл¤ направленоњ д≥њ. –еконструюючи ≥ п≥дтримуючи окрем≥ процеси людського орган≥зму за допомогою сучасних фармаколог≥чних засоб≥в, можна, впливаючи на пошкоджений механ≥зм, в≥дновити його роботу. “аким чином можна компенсувати недостатню продукц≥ю окремих гормон≥в або фермент≥в (наприклад, введенн¤ ≥нсул≥ну при цукровому д≥абет≥), допомогти орган≥зму боротис¤ з ≥нфекц≥Їю (застосовуючи антиб≥отики та ≥нш≥ препарати), впливаючи на в≥ков≥ порушенн¤ обм≥ну в тканинах.
√омеопат≥¤ означаЇ "л≥кувати под≥бним", тод≥ ¤к "алопат≥¤" означаЇ "л≥кувати протилежним". √омеопат≥¤ не зам≥нюЇ оф≥ц≥альну медицину, а доповнюЇ њњ. ” багатьох випадках л≥кар може призначати одночасно гомеопатичне л≥куванн¤ ≥з звичайним медикаментозним.
√омеопат≥¤ не Ї панацеЇю, так само ¤к, ≥ алопат≥¤, але рац≥ональна њх комб≥нац≥¤ часто приносить велику користь при л≥куванн≥ багатьох розповсюджених захворювань, часто за випадк≥в, де звичайн≥ л≥ки не ефективн≥.
√омеопатичне л≥куванн¤ даЇ позитивн≥ результати за рахунок стимул¤ц≥њ природних захисних сил орган≥зму при гострих ≥ хрон≥чних захворюванн¤х. ¬оно особливо ефективне у д≥тей, а також при л≥куванн≥ захворювань, ¤к≥ виникли в результат≥ стресу ≥ душевних переживань. ѕрискорити одужанн¤ допомагаЇ також те, що гомеопати б≥льшою м≥рою, н≥ж алопати, прид≥л¤ють увагу симптомам, зв'¤заним з особливост¤ми темпераменту конкретного хворого ≥ чисто ≥ндив≥дуальними про¤вами захворюванн¤.
” рамках медицини гомеопат≥ю можна визначити ¤к регул¤ц≥йну терап≥ю.
ќсновними принципами гомеопатичного л≥куванн¤ Ї:
а) окресанн¤ ≥ндив≥дуальноњ картини захворюванн¤;
б) пор≥вн¤нн¤ симптом≥в в≥д д≥њ л≥к≥в з ≥ндив≥дуальною картиною хвороби (принцип под≥бност≥);
в) застосуванн¤ неск≥нченно малих доз л≥к≥в, ¤к≥ викликають достатню силу л≥кувальноњ реакц≥њ в орган≥зм≥.
—имптоми хвороби пор≥внюютьс¤ з симптомами впливу л≥к≥в на здорову людину. "ѕод≥бне вил≥ковуЇтьс¤ под≥бним" ("Similis similibus curantur"). ѕод≥бн≥ з симптомами хвороби л≥ки називають "сим≥ле" - неск≥нченно мал≥ дози л≥к≥в збер≥гають л≥кувальну д≥ю, майже не викликаючи поб≥чних ¤вищ; щоб "под≥бний" зас≥б волод≥в л≥кувальним ефектом, його потр≥бно приготувати шл¤хом комб≥нац≥њ сер≥йних розведень ≥ енерг≥йного збовтуванн¤; чим вище розведенн¤, тим б≥льшою активн≥стю над≥лений зас≥б (принцип потенц≥юванн¤).
ѕринцип алопатичноњ медицини - протилежне вил≥ковуЇтьс¤ протилежним, коли в≥д лихоманки дають жарознижувальн≥ засоби, а в≥д бактер≥й - антиб≥отики, призводить до блокуванн¤ реакц≥њ орган≥зму на хворобливий агент, людина отримуЇ р≥вновагу, дос¤гнуту штучним шл¤хом. “ому складаютьс¤ умови дл¤ хрон≥чних захворювань.
” гомеопат≥њ л≥кар виходить ≥з под≥бност≥ м≥ж картиною хвороби ≥ картиною л≥к≥в, що не пригн≥чуЇ, а стимулюЇ внутр≥шн≥ природн≥ сили орган≥зму у боротьб≥ з хворобою.
–≥дк≥ л≥карськ≥ форми готуютьс¤ ≥з висх≥дноњ насто¤нки шл¤хом розведенн¤ ≥ндиферентною речовиною (вода, спирт, молочний цукор). –озведенн¤ проводитьс¤ або у сп≥вв≥дношенн≥ "ƒ" (дес¤тинна шкала), або "—" (сотенна шкала). √анеман спочатку працював з сотенною шкалою.
ѕриготуванн¤ л≥к≥в за дес¤тиннною шкалою проводитьс¤ так.
ѕерше дес¤тинне розведенн¤ повинне м≥стити 1/10 частину л≥карськоњ речовини.  ожне наступне розведенн¤ готуЇтьс¤ ≥з одн≥Їњ частини попереднього розведенн¤ ≥ 9 вагових частин ≥ндиферентноњ речовини (спирт, вода, цукор). ѕриготуванн¤ розведень л≥к≥в за сотенною шкалою проводитьс¤ за таким правилом. ѕерше сотенне розведенн¤ повинно м≥стити 1/100 частину л≥карськоњ речовини.  ожне наступне розведенн¤ готуЇтьс¤ ≥з одн≥Їњ частини попереднього розведенн¤ ≥ 99 вагових частин ≥ндиферентноњ речовини.
“аким чином, у гомеопат≥њ використовуютьс¤ два способи позначенн¤ степен¤ розведенн¤ л≥к≥в:
1. ƒес¤тинна (децимальна) шкала позначаЇтьс¤ буквою "ƒ" або цифрою ’; у н≥й висх≥дне розведенн¤ складаЇ 1:10, а кожне наступне вище в≥д попереднього у 10 раз≥в.
2. —отенна (центисимальна) шкала позначаЇтьс¤ буквою "—" або ж вказуЇтьс¤ арабською цифрою номер розведенн¤, в н≥й кожне розведенн¤ вище попереднього у 100 раз≥в.
√омеопат≥¤ не застосовуЇтьс¤ в тих випадках, коли не маЇ закону под≥бност≥ , а саме:
1.  оли збуджувальна причина хвороби присутн¤ ≥ перебуваЇ у д≥њ.
2.  оли п≥сл¤ вилученн¤ причини хвороби (шл¤хом механ≥чних, х≥м≥чних, антипаразитарних або г≥г≥Їн≥чних втручань) зникаЇ й сама хвороба.
3.  оли хвороба виникаЇ в≥д руйнуванн¤ тканин, ¤к≥ орган≥зм уже не може в подальшому в≥дновити.
4.  оли сила реакц≥њ орган≥зму на л≥карський подразник мала.
5.  оли схож≥сть з природною хворобою не може бути в≥дтворено у здоровому орган≥зм≥ шл¤хом ¤ких-небудь л≥карських засоб≥в.
“аким чином, сфера застосуванн¤ гомеопат≥њ обмежуЇтьс¤ такими хворобами, ¤к≥ можуть бути в≥дтворен≥ з допомогою л≥к≥в у здоровому орган≥зм≥ людини. ўодо можливих л≥карських засоб≥в, ¤к≥ можуть впливати на здоровий орган≥зм, то закон под≥бност≥ не стосуЇтьс¤ тих речовин, ¤к≥:
а) зумисне ввод¤тьс¤ з метою х≥м≥чноњ або б≥олог≥чноњ д≥њ на орган≥зм;
б) застосовуютьс¤ лише дл¤ механ≥чних ц≥лей;
в) необх≥дн≥ дл¤ розвитку здорового орган≥зму;
г) застосовуютьс¤ дл¤ безпосереднього видаленн¤ або знищенн¤ паразит≥в, ¤к≥ потрапл¤ють у т≥ло людини.
“аким чином, гомеопатичними л≥ками можуть бути лише т≥ засоби, ¤к≥ д≥ють не завд¤ки своњм грубо х≥м≥чним, механ≥чним або г≥г≥Їн≥чним властивост¤м, а здатн≥ динам≥чно викликати у здоровому орган≥зм≥ хворобливий стан, под≥бний до того, що спостер≥гаЇтьс¤ у хворого. √омеопат≥¤ л≥куЇ хвору людину, тобто ≥ндив≥дуальну хворобу, а не њњ загальну назву. ¬иб≥р л≥к≥в робитьс¤ на основ≥ закону под≥бност≥.
ћаючи перед собою картину хвороби (хворого), тобто сукупн≥сть хворобливих симптом≥в (об'Їктивних ≥ суб'Їктивних), ≥з групи л≥к≥в вибирають т≥, ¤к≥ мають у своЇму патогенез≥ вс≥ ц≥ симптоми, або, можливо, б≥льше њх число. ѕри цьому встановлюють не под≥бн≥сть механ≥чних сум симптом≥в хвороби ≥ симптом≥в л≥к≥в (зовн≥шньо под≥бних), а под≥бн≥сть орган≥чно ц≥лого даного комплексу симптом≥в у хворого ≥ такого ж - у л≥карського засобу (внутр≥шньопод≥бного). “ому головним симптомам л≥к≥в надають великого значенн¤.  р≥м того, при вибор≥ л≥к≥в обов'¤зково враховуютьс¤ дан≥ досл≥ду, ¤кий стосуЇтьс¤ причин захворюванн¤, складу т≥ла ≥ в≥ку хворого, характеру прот≥канн¤ хвороби та ≥нше.
ѕри гомеопатичному л≥куванн≥ допомагаЇ не величина доз, а л≥кувальна д≥¤ правильно п≥д≥браного засобу. ƒози повинн≥ бути малими, оск≥льки б≥льша доза под≥бно д≥ючих л≥к≥в п≥дсилить хворобу (викличе первинну реакц≥ю).  оли п≥сл¤ одного або дек≥лькох прийом≥в л≥к≥в настаЇ покращенн¤, необх≥дно призупинити прийом на той час, поки покращенн¤ прогресуЇ. якщо через 4 години за гострих ≥ 6 дн≥в - за хрон≥чних випадк≥в не спостер≥гаЇтьс¤ зрушень у жодну з стор≥н, то це означаЇ, що л≥карський зас≥б не в≥дпов≥даЇ хвороб≥ ≥ необх≥дно вибрати такий, ¤кий б≥льше п≥дходить.
ѕри гострих захворюванн¤х, ¤к≥ супроводжуютьс¤ бурхливим ≥ швидким розвитком симптом≥в, застосовують низьк≥ д≥ленн¤ ≥ част≥ прийоми. „им важча ≥ небезпечн≥ша хвороба, тим част≥ше повторюють прийоми л≥к≥в.
ѕри хрон≥чних захворюванн¤х потр≥бно застосовувати л≥ки високих под≥л≥в (3:30) по 1 - 3 прийоми на день (залежно в≥д важкост≥ хвороби) на прот¤з≥ 6 - 8 дн≥в. як т≥льки настануть покращенн¤ або зм≥на симптом≥в, необх≥дно зробити перерву у прийомах до тих п≥р, поки триватиме покращенн¤ або поки видозм≥нен≥ симптоми зникнуть. як правило ц¤ перерва триваЇ не менше 6 дн≥в.
“аким чином, вченн¤ √анемана даЇ науц≥ ≥нструмент найб≥льш точного ≥ глибокого впливу на ≥ндив≥дуальн≥ характеристики людськоњ конституц≥њ, по¤снюЇ, ¤к на практиц≥ реал≥зувати потенц≥йн≥ можливост≥, закладен≥ в природ≥ орган≥зму, ≥, впливаючи таким шл¤хом, п≥дсилити р≥вень здоров'¤ населенн¤. ќднак можна з упевнен≥стю сказати, що пл≥дн≥ ≥дењ, закладен≥ у вченн≥ √анемана, ще далеко не розкрит≥.