»—Ћќ“», Ћ”√». —ќЋ≤ Ћ”∆Ќ»’ “ј Ћ”∆Ќќ«≈ћ≈Ћ№Ќ»’ ћ≈“јЋ≤¬

ƒл¤ життЇд≥¤льност≥ орган≥зму необх≥дн≥ не т≥льки орган≥чн≥ речовини, але й неорган≥чн≥. ≤з них найб≥льше значенн¤ мають кислоти, основи, сол≥ лужних та лужноземельних метал≥в. ÷≥ сполуки Ї електрол≥тами, тобто у розчинах дисоц≥юють на ≥они. “аким чином, њх д≥ю на орган≥зм можна трактувати у терм≥нах електрол≥тноњ дисоц≥ац≥њ.

Ќеорган≥чн≥ кислоти(хлористоводнева, с≥рчана, азотна) при м≥сцев≥й (пререзорбтивн≥й) д≥њ, головним чином взаЇмод≥ють ≥они водню з б≥лками та ≥ншими компонентами кл≥тинних структур ≥ м≥жкл≥тинноњ речовини. “ому виражен≥сть д≥њ пропорц≥йна ступеню дисоц≥ац≥њ кислоти ≥ концентрац≥њ розчину. Ќеорган≥чн≥ кислоти ¤к правило мають б≥льш виражену ступ≥нь дисоц≥ац≥њ, н≥ж орган≥чн≥ ≥ при однаков≥й концентрац≥њ њх розчин≥в про¤вл¤ють б≥льш виражену д≥ю на тканини.

ѕри потрапл¤нн≥ концентрованих кислот на шк≥ру ≥ слизов≥ оболонки розвиваЇтьс¤ коагул¤ц≥¤ б≥лк≥в, що призводить до по¤ви оп≥к≥в (коагул¤ц≥йний некроз). ѕри оп≥ках с≥рчаною кислотою спостер≥гаЇтьс¤ обвугленн¤ тканин (пошкоджена тканина набуваЇ чорного кольору). ќп≥ки, викликан≥ азотною кислотою, мають жовтувате забарвленн¤. ƒ≥¤ кислот на шк≥ру ≥ слизов≥ оболонки залежно в≥д концентрац≥њ може бути вТ¤жучою, подразнювальною або прип≥каючою.

ѕри оп≥ках неорган≥чними кислотами переважають симптоми м≥сцевого характеру (некрози). ’арактерн≥ оп≥ки губ, обличч¤, слизових оболонок ротовоњ порожнини ≥ шлунково-кишкового тракту. —постер≥гаютьс¤ р≥зк≥ бол≥ у рот≥, за грудиною, у живот≥, блювота з дом≥шкою кров≥, набр¤к гортан≥, що призводить до затрудненн¤ диханн¤. ѕри значних оп≥ках розвиваЇтьс¤ больовий шок ≥ колапс. –озвиваЇтьс¤ нефропат≥¤, ¤ка про¤вл¤Їтьс¤ гематур≥Їю, альбум≥нур≥Їю. «меншуЇтьс¤ Їмн≥сть буферних систем кров≥, розвиваЇтьс¤ ацидоз. —имптоми ацидозу: задишка, збудженн¤ ÷Ќ— з наступним пригн≥ченн¤м њњ, судоми, зниженн¤ артер≥ального тиску, коматозний стан.

Ћ≥куванн¤ оп≥к≥в кислотами пол¤гаЇ у видаленн≥ кислот ≥з орган≥зму та зн¤тт¤ найб≥льш важких симптом≥в отруЇнн¤. Ќеобх≥дно чимшвидше за допомогою зонда промити шлунок великою к≥льк≥стю води (до 10 л.). ƒо води можна додати молоко або ¤Їчний б≥лок. ƒл¤ нейтрал≥зац≥њ кислот може бути використаний магн≥ю окис, альмагел. ѕ≥сл¤ промиванн¤ всередину дають молоко, ¤Їчний б≥лок, в≥двари слиз≥, рослинн≥ ол≥њ.

ѕошкоджен≥ слизов≥ оболонки змазують 1% ол≥йним розчином ментолу, всередину призначають анестезин або 0,5% розчин новокањну. ƒл¤ зн¤тт¤ больового синдрому ввод¤ть внутр≥шньомТ¤зово анальгетики (промедол, омнопон), можна вводити анальгетики разом ≥з нейролептиками (ам≥назин), антиг≥стам≥нн≥ засоби (дипразин, димедрол).

ѕри шоковому стан≥ ввод¤ть внутр≥шньовенно реопол≥глюк≥н, 10% розчин глюкози з ≥нсул≥ном.

ќсоблива увага прид≥л¤Їтьс¤ усуненню ацидозу. ƒл¤ цього п≥длужують плазму 4% розчином натр≥ю г≥дрокарбонату.

‘≥з≥олог≥чне значенн¤ маЇ кислота хлористоводнева, ¤ка виробл¤Їтьс¤ пар≥Їтальними екзокриноцитами слизовоњ оболонки шлунка.  ислота хлористоводнева необх≥дна дл¤ активац≥њ пепсиногену, створюЇ оптимальну реакц≥ю дл¤ протеол≥тичноњ активност≥ пепсину. ѕ≥д впливом кислоти хлористоводневоњ п≥двищуЇтьс¤ тонус приватника що спов≥льнюЇ евакуац≥ю вм≥сту шлунка, п≥дсилюЇ вид≥ленн¤ секретину, стимулюЇ секрец≥ю п≥дшлункового соку, п≥дсилюЇ утворенн¤ ≥ надходженн¤ у кишечник жовч≥, стимулюЇ д≥¤льн≥сть кишкових залоз, запоб≥гаЇ розвитку м≥крофлори у порожнин≥ шлунка, зн≥маЇ диспептичн≥ ¤вища.

 ислота хлористоводнева застосовуЇтьс¤ при недостатньому њњ утворенн≥ залозами шлунка, тобто зас≥б зам≥сноњ терап≥њ, дл¤ покращенн¤ апетиту. ѕризначають разом ≥з препаратами зал≥за (дл¤ покращенн¤ всмоктуванн¤ його при зал≥зодеф≥цитних анем≥¤х).

” кл≥н≥ц≥ застосовують кислоту хлористоводневу розведену, ¤ка м≥стить 8% хлористого водню. ¬живають по 10 Ц 15 крапель на ? скл¤нки води, п≥д час њди. ¬икористовують також 1 Ц 3% розчин кислоти хлористоводневоњ, приймати всередину п≥д час њди по 1 столов≥й ложц≥ на ? стакана води.

 ислоту хлористоводневу застосовують у комб≥нац≥њ з пепсином (штучний шлунковий с≥к), входить також до складу натурального шлункового соку, ¤кий отримують в≥д собак та коней.

ќрган≥чн≥ кислоти(оцтова, лимонна, мурашина, молочна), будучи в≥дносно слабкими, застосовуютьс¤ головним чином дл¤ наданн¤ напо¤м, харчовим продуктам смаку ≥ дл¤ приготуванн¤ шипучих прохолодних напоњв.

ќснови д≥л¤тьс¤ на сильн≥ ≥ слабк≥. —ильн≥ основи Ц це њдкий натр≥й ≥ кал≥й, карбонат кальц≥ю; слабк≥ основи Ц магн≥ю окис, алюм≥н≥ю г≥дроокис, натр≥ю г≥дрокарбонат.

ѕри м≥сцев≥й д≥њ сильних основ розвиваЇтьс¤ розмТ¤кшенн¤ тканин, оп≥ки (кол≥квац≥йний некроз). ќп≥ки, викликан≥ основами, б≥льш небезпечн≥ ≥ важче прот≥кають, тому що в≥дбуваЇтьс¤ розмТ¤кшенн¤ тканин ≥ основа проходить у глибину тканини (некрози глибок≥ ≥ порист≥).

ѕри оп≥ках основами спостер≥гаютьс¤ р≥зк≥ бол≥ по ходу шлунково-кишкового тракту, блювота з дом≥шкою кров≥ (при потрапл¤нн≥ всередину), зниженн¤ артер≥ального тиску.

ƒопомога при оп≥ках основами: перш за все необх≥дно промити обпечене м≥сце водою з додаванн¤м молока, ¤Їчного б≥лка. ћожна використати слабк≥ (2%) розчини оцтовоњ або лимонноњ кислоти. ƒають всередину слиз≥, дл¤ зн¤тт¤ больовоњ реакц≥њ ввод¤ть наркотичн≥ анальгетики (омнопон, промедол), провод¤ть протишоков≥ заходи, а також симптоматичне л≥куванн¤.

” медичн≥й практиц≥ застосовуютьс¤ слабк≥ основи (магн≥ю окис, магн≥ю трисил≥кат, алюм≥н≥ю г≥дроокис, натр≥ю г≥дрокарбонат).

ѕри м≥сцев≥й д≥њ слабких основ спостер≥гаЇтьс¤ розмТ¤кшенн¤ еп≥дерм≥су, подразненн¤ тканин. ¬они спри¤ють розчиненню муцину, а також застосовують слабк≥ основи дл¤ полосканн¤ горла, дл¤ зв≥льненн¤ в≥д густого ≥ вТ¤зкого слизу.

—лабк≥ основи нейтрал≥зують кислоту, ¤ка м≥ститьс¤ у шлунку. ¬насл≥док п≥двищенн¤ рЌ у порожнин≥ шлунка знижуЇтьс¤ тонус п≥лоруса ≥ прискорюЇтьс¤ евакуац≥¤ вм≥сту шлунка, пригн≥чуЇтьс¤ вид≥ленн¤ панкреатичного соку. ѕри тривалому застосуванн≥ спостер≥гаЇтьс¤ зниженн¤ шлунковоњ секрец≥њ.

ќснови широко застосовують ¤к антацидн≥ засоби, тобто речовини, що нейтрал≥зують хлористоводневу кислоту шлункового соку. јнтацидна активн≥сть њх оц≥нюЇтьс¤ по на¤вност≥ 0,1N розчину хлористоводневоњ кислоти, ¤ка нейтрал≥зуЇ 1 г препарату. «а активн≥стю нейтрал≥зуючоњ д≥њ розм≥щаютьс¤ у такому пор¤дку: магн≥ю окис > алюм≥н≥ю г≥дроокис > кальц≥ю карбонат > натр≥ю г≥дрокарбонат.

—уттЇве значенн¤ маЇ швидк≥сть розвитку ≥ тривал≥сть д≥њ антацид≥в, а також ступ≥нь п≥двищенн¤ рЌ. ѕри застосуванн≥ натр≥ю г≥дрокарбонату ефект розвиваЇтьс¤ швидко ≥ триваЇ до 30 хв. ѕрийом великих доз препарату викликаЇ п≥двищенн¤ рЌ до 7,0 ≥ б≥льше. ѕри взаЇмод≥њ натр≥ю г≥дрокарбонату з кислотою утворюЇтьс¤ вуглекислий газ, ¤кий, заповнюючи шлунок, викликаЇ в≥дчутт¤ дискомфорту, а при виразков≥й хвороб≥ шлунка може призвести до перфорац≥њ слизовоњ оболонки. ¬углекислий газ викликаЇ подразненн¤ слизовоњ оболонки шлунка, що веде до п≥двищенн¤ шлунковоњ секрец≥њ. ѕри прийом≥ великих доз натр≥ю г≥дрокарбонату частина його, ¤ка не прореагувала з кислотою, надходить у кишечник ≥ всмоктуЇтьс¤ в кров, що приводить до п≥двищенн¤ лужних (основних) резерв≥в кров≥. –озвиваЇтьс¤ алкалоз (втрата апетиту, нудота, блюванн¤, бол≥ у черев≥, головн≥ бол≥, спов≥льненн¤ диханн¤, п≥двищенн¤ рефлекс≥в, г≥перестез≥¤).

ѕри взаЇмод≥њ ≥нших антацид≥в (окис магн≥ю, алюм≥н≥ю г≥дроокис, трисил≥кат магн≥ю) з кислотою хлористоводневою вуглекислий газ не утворюЇтьс¤ (не спостер≥гаЇтьс¤ посиленн¤ вид≥ленн¤ —ќ 2, ¤к це буваЇ при застосуванн≥ натр≥ю г≥дрокарбонату). “ому ц≥ препарати част≥ше всього застосовують при г≥перацидних гастритах. ≈фект розвиваЇтьс¤ пов≥льно, але д≥¤ тривала.

јнтацидн≥ засоби у шлунково-кишковому тракт≥ застосовують при гастритах, виразков≥й хвороб≥ шлунка, дл¤ проф≥лактики шлунково-кишкових кровотеч при тривалому застосуванн≥ глюкокортикоњд≥в та сал≥цилат≥в.

—ол≥ лужних метал≥в.

Ќатр≥й Ї одним ≥з основних кат≥он≥в, необх≥дних дл¤ забезпеченн¤ життЇво важливих функц≥й. ¬≥н п≥дтримуЇ кислотно-лужну р≥вновагу й осмотичний тиск всередин≥ кл≥тини ≥ внутр≥шньокл≥тинноњ р≥дини.

≤они натр≥ю п≥двищують чутлив≥сть гладкоњ мускулатури до катехолам≥н≥в, в≥д≥грають роль у механ≥зм≥ короткочасноњ памТ¤т≥.

 ≥льк≥сть натр≥ю в орган≥зм≥ складаЇ 0,1% в≥д загальноњ маси т≥ла. ћ≥ститьс¤ в ус≥х тканинах, Ї основним кат≥оном позакл≥тинноњ р≥дини. ” плазм≥ кров≥ вм≥ст натр≥ю складаЇ 120 Ц 140 мекв/л.

‘≥з≥олог≥чна потреба натр≥ю 4 Ц 5 г, така ж к≥льк≥сть виводитьс¤ з орган≥зму, хоч в орган≥зм надходить до 20 г натр≥ю хлориду.

¬смоктуванн¤ натр≥ю починаЇтьс¤ у шлунку ≥ зак≥нчуЇтьс¤ в кишечнику. –озпод≥л¤Їтьс¤ по всьому орган≥зму. ќбм≥н натр≥ю регулюЇтьс¤ натр≥й-кал≥Ївим насосом. ≤з орган≥зму натр≥й виводитьс¤ нирками (до 95%).

ƒе¤к≥ л≥карськ≥ речовини здатн≥ впливати на обм≥н натр≥ю, перш за все на його вид≥ленн¤ нирками, що за в≥дпов≥дних умов може зменшувати або зб≥льшувати його к≥льк≥сть в орган≥зм≥.

√люкокортикоњди здатн≥ затримувати натр≥й в орган≥зм≥, що приводить до п≥двищенн¤ концентрац≥њ його у плазм≥ (г≥пернатр≥ем≥¤), кр≥м того г≥пернатр≥ем≥ю можуть викликати ам≥доп≥рин, бутад≥он, естрогени, симпатол≥тики, гангл≥облокатори.

«атримка натр≥ю в орган≥зм≥ супроводжуЇтьс¤ п≥дсиленн¤м реабсорбц≥њ води, внасл≥док чого зб≥льшуЇтьс¤ обТЇм циркулюючоњ кров≥. Ќайб≥льш ранньою ознакою затримки натр≥ю ≥ води в орган≥зм≥ Ї зб≥льшенн¤ маси т≥ла, п≥двищенн¤ артер≥ального тиску. «атримка натр≥ю може викликати також накопиченн¤ р≥дини в ÷Ќ—, що про¤вл¤Їтьс¤ набр¤ком мозку.

ƒл¤ попередженн¤ затримки натр≥ю рекомендуЇтьс¤ зменшити прийом його до 0,5 г на добу (1 Ц 2 г натр≥ю хлориду). якщо ж набр¤ки все-таки зТ¤вл¤ютьс¤, то призначають сечог≥нн≥ засоби (г≥дрохлорт≥азид, фуросем≥д, сп≥ронолактон).

√остра втрата натр≥ю може спостер≥гатис¤ при застосуванн≥ д≥уретик≥в (фуросем≥д, г≥дрохлорт≥азид, кислота етакринова). ” таких випадках необх≥дно в≥дновити обТЇм циркулюючоњ кров≥.

ѕри тривалому застосуванн≥ де¤ких сечог≥нних засоб≥в може розвиватись г≥понатр≥ем≥¤ ≥ г≥покал≥ем≥¤, ¤ка супроводжуЇтьс¤ п≥двищенн¤м вм≥сту б≥лка ≥ сечовини у кров≥, зниженн¤м артер≥ального тиску, сонлив≥стю, блюванн¤. ƒл¤ л≥куванн¤ цього стану використовують компенсаторне введенн¤ натр≥ю ≥ кал≥ю хлориду. ѕри л≥куванн≥ набр¤к≥в д≥уретиками т≥азидового р¤ду часто розвиваЇтьс¤ г≥покал≥ем≥¤, п≥двищуЇтьс¤ рЌ кров≥ (метабол≥чний алкалоз).

Ќатр≥ю хлорид застосовуЇтьс¤ у вигл¤д≥ розчину р≥зних концентрац≥й (≥зо-, г≥по-, г≥пертон≥чн≥ розчини).

≤зотон≥чний (0,9%) розчин натр≥ю хлориду використовують дл¤ промиванн¤ очей, слизових оболонок, дл¤ приготуванн¤ розчин≥в л≥карських речовин, при г≥поволем≥њ.

√≥пертон≥чний (5 Ц 10%) розчин використовують дл¤ п≥дсиленн¤ секрец≥њ залоз шлунка. ћ≥сцево застосовують при л≥куванн≥ гн≥йних ран (п≥дсилюЇ в≥дт≥к гною ≥з рани ≥ спри¤Ї розвитку гранул¤ц≥њ). ѕро¤вл¤Ї протим≥кробну д≥ю. ¬нутр≥шньовенне введенн¤ г≥пертон≥чного розчину застосовують при легеневих ≥ шлункових кровотечах. ¬середину Ц дл¤ промиванн¤ шлунка при отруЇнн≥ н≥тратом ср≥бла (утворюЇтьс¤ нерозчинний ср≥бла хлорид).

√≥потон≥чний (0,6%) розчин використовують дл¤ приготуванн¤ розчин≥в м≥сцевих анестетик≥в (новокањн, ксикањн).

 ал≥й Ї одним ≥з основних кат≥он≥в, необх≥дних дл¤ забезпеченн¤ життЇвих процес≥в в орган≥зм≥.

¬ орган≥зм≥ людини м≥ститьс¤ б≥л¤ 250 г кал≥ю, ≥з них 98% знаходитьс¤ всередин≥ кл≥тин. ” плазм≥ кров≥ м≥ститьс¤ до 4,5 ммоль/л, в основному в ≥он≥зован≥й форм≥. ƒобова потреба кал≥ю складаЇ 2 Ц 5 г.

” шлунково-кишковому тракт≥ всмоктуЇтьс¤ добре, поступаЇ у печ≥нку, а пот≥м у кров. Ќадлишок його виводитьс¤ нирками.

≤они кал≥ю в≥д≥грають важливу роль у п≥дтримц≥ мембранного потенц≥алу спокою. ÷е забезпечуЇтьс¤ тим, що кл≥тини здатн≥ активно (з затратою енерг≥њ) захоплювати ≥они кал≥ю ≥з навколишнього середовища в обм≥н на ≥они натр≥ю (K-Na-насос), а прониклив≥сть цитоплазматичноњ мембрани дл¤ ≥он≥в   + набагато вища, н≥ж дл¤ ≥он≥в Na + (75:1). “ому нав≥ть невелик≥ зм≥ни вм≥сту ≥он≥в   + у кл≥тинах ≥ м≥жкл≥тинн≥й р≥дин≥ приводить до значних зм≥н мембранного потенц≥алу ≥ збудженн¤ нервовоњ та мТ¤зовоњ тканини.

≤они кал≥ю беруть участь у генерац≥њ потенц≥алу д≥њ, в проведенн≥ ≥мпульс≥в по нервових волокнах, у синаптичн≥й передач≥ нервового збудженн¤, стимулюють хол≥нерг≥чну ≥ннервац≥ю, п≥дсилюють вид≥ленн¤ адренал≥ну ≥з мозкового шару наднирник≥в. ѕри цьому переважають симптоми стимул¤ц≥њ хол≥нерг≥чноњ ≥ннервац≥њ.

ѕ≥д впливом ≥он≥в кал≥ю п≥двищуЇтьс¤ тонус ≥ сила скорочень скелетних ≥ гладких мТ¤з≥в.

≤они кал≥ю мають важливе значенн¤ у регул¤ц≥њ функц≥њ серц¤. ƒ≥¤ ≥он≥в кал≥ю на серце залежить в≥д дози, а саме Ц терапевтичн≥ дози солей кал≥ю викликають зниженн¤ збудливост≥ серц¤ ≥ внутрiшньомТ¤зовоњ пров≥дност≥. ѕри зб≥льшенн≥ концентрац≥њ кал≥ю у кров≥ розвиваЇтьс¤ пригн≥ченн¤ вс≥х функц≥й серц¤. «а д≥Їю на збудлив≥сть м≥окарда ≥они кал≥ю Ї антагон≥стами серцевих гл≥козид≥в.

ѕосилюють вид≥ленн¤ кал≥ю з орган≥зму глюкокортикоњди, м≥нералокортикоњди, сечог≥нн≥ засоби (особливо т≥азиди), серцев≥ гл≥козиди, ≥нсул≥н, андрогени та ≥нш≥ препарати.

ѕосилене виведенн¤ кал≥ю з орган≥зму забезпечуЇ зменшенн¤ його вм≥сту в кл≥тинах, значне зниженн¤ його у кров≥ призводить до г≥покал≥ем≥њ.

—имптоми г≥покал≥ем≥њ : загальна слаб≥сть, блюванн¤, парал≥ч к≥нц≥вок, послабленн¤ скоротливоњ активност≥ м≥окарда, тах≥кард≥¤.

ƒл¤ попередженн¤ г≥покал≥ем≥њ призначають д≥Їту багату кал≥Їм Ц картопл¤ печена, родзинки, гор≥хи, банани; кр≥м того призначають кал≥ю хлорид по 2 Ц 4 г на добу, у важких випадках ввод¤ть внутр≥шньовенно крапельно 0,4% розчин хлориду кал≥ю на 5% розчин≥ глюкози.

¬ окремих випадках (призначенн¤ сп≥ронолактону, тр≥амтерену, при передозуванн≥ фосфорорган≥чними сполуками) розвиваЇтьс¤ г≥перкал≥ем≥¤.

—имптоми г≥перкал≥Їм≥њ: запамороченн¤, загальна слаб≥сть, апат≥¤, порушенн¤ чутливост≥, парези, парал≥ч≥, брадикард≥¤, аритм≥њ.

ƒл¤ проф≥лактики г≥перкал≥Їм≥њ необх≥дно обмежити д≥Їту багату кал≥Їм. ѕризначають сол≥ кальц≥ю. ѕри алкалоз≥ ввод¤ть натр≥ю хлорид, а при ацидоз≥ Ц натр≥ю г≥дрокарбонат.

” кл≥н≥ц≥ використовують неорган≥чн≥ сполуки кал≥ю Ц кал≥ю хлорид ≥ орган≥чн≥ Ц кал≥ю ацетат, кал≥ю оротат ≥ ≥нш≥.

 ал≥ю хлорид призначають дл¤ попередженн¤ ≥ зн¤тт¤ г≥покал≥ем≥њ, при аритм≥¤х (особливо при ≥нтоксикац≥њ серцевими гл≥козидами).

 ал≥ю оротат застосовують в основному ¤к анабол≥чний зас≥б.

—ол≥ кал≥ю можуть викликати диспептичн≥ розлади (нудота, блюванн¤, проноси).

—ол≥ лужноземельних метал≥в.  альц≥й належить до елемент≥в з високою б≥олог≥чною активн≥сть. ™ основним компонентом к≥сток ≥ зуб≥в, бере участь Ц у багатьох життЇво важливих процесах. ¬ орган≥зм≥ людини кальц≥ю м≥ститьс¤ до 200 г. ” к≥стках, зубах, хр¤щах кальц≥ю м≥ститьс¤ до 99% в≥д ус≥Їњ к≥лькост≥ його в орган≥зм≥, у кл≥тинах ≥нших тканин ≥ м≥жкл≥тинноњ р≥дини м≥ститьс¤ б≥л¤ 1%. ” плазм≥ кров≥ кальц≥й м≥ститьс¤ в ≥он≥зованому стан≥, а ≥нша к≥льк≥сть Ц звТ¤зана з б≥лками, л≥п≥дами, фосфатами та орган≥чними кислотами. ” кл≥тинах кальц≥й звТ¤заний з б≥лками ≥ фосфол≥п≥дами кл≥тинних мембран. ƒобова потреба кальц≥ю становить до 1 г, надход¤чи з њжею, кальц≥й всмоктуЇтьс¤ у кишечнику. ƒл¤ засвоЇнн¤ кальц≥ю необх≥дн≥ жири (на 10 г кальц≥ю 1 г жиру) ≥ фосфати (на 1 г кальц≥ю 2 г фосфат≥в). ¬смоктуванн¤ кальц≥ю зменшуЇтьс¤ при п≥двищен≥й к≥лькост≥ магн≥ю, кал≥ю ≥ орган≥чних кислот. ƒл¤ кращого всмоктуванн¤ ≥он≥в кальц≥ю необх≥дний в≥там≥н D. ¬иводитьс¤ кальц≥й в основному кишечником, а частково Ц нирками.

 альц≥й бере участь у б≥ох≥м≥чних ≥ ф≥з≥олог≥чних процесах.

¬м≥ст кальц≥ю у р≥дин≥, ¤ка оточуЇ нервову кл≥тину, суттЇво впливаЇ на прониклив≥сть кл≥тинних мембран дл¤ ≥он≥в натр≥ю ≥ кал≥ю. «ниженн¤ р≥вн¤ кальц≥ю викликаЇ п≥двищенн¤ проникливост≥ мембран дл¤ натр≥ю ≥ п≥двищенн¤ збудливост≥ нейрона.  альц≥й бере участь у регул¤ц≥њ тонусу вегетативноњ нервовоњ системи Ц п≥двищуЇ тонус симпатичноњ нервовоњ системи. ≤они кальц≥ю п≥двищуЇтьс¤ рефлекторну збудлив≥сть спинного мозку.

 альц≥й необх≥дний дл¤ синтезу ацетилхол≥ну, вид≥ленн¤ мед≥атору ≥з нервового зак≥нченн¤ ≥ дл¤ взаЇмод≥њ ацетилхол≥ну з хол≥норецепторами, дл¤ зд≥йсненн¤ секреторноњ функц≥њ екзо- ≥ ендокринних залоз.

≤они кальц≥ю беруть участь у мТ¤зовому скороченн≥, вони звТ¤зуютьс¤ з б≥лками Ц тропон≥ном, ¤кий блокуЇ активн≥ центри актину, в результат≥ цього активн≥ центри зв≥льн¤ютьс¤ ≥ настаЇ можлив≥сть утворенн¤ актин-м≥озинового комплексу. ѕ≥д впливом солей кальц≥ю посилюЇтьс¤ серцева д≥¤льн≥сть, п≥двищуЇтьс¤ збудлив≥сть м≥окарда.

≤они кальц≥ю Ї одним ≥з основних фактор≥в зс≥данн¤ кров≥ (IV фактор), регулюють активн≥сть де¤ких фермент≥в.

якщо вм≥ст кальц≥ю у кров≥ знижуЇтьс¤, то нормал≥зац≥¤ концентрац≥њ його в≥дбуваЇтьс¤ за участ≥ паратгормону. ѕри недостатн≥й функц≥њ прищитовидних залоз розвиваЇтьс¤ г≥покальц≥ем≥¤ (п≥двищуЇтьс¤ збудлив≥сть ÷Ќ— ≥ мТ¤з≥в, у важких випадках розвиваЇтьс¤ кома). √≥покальц≥ем≥¤ спостер≥гаЇтьс¤ також при спазмоф≥л≥њ, порушенн¤х всмоктуванн¤ кальц≥ю у кишечнику, деф≥цит≥ в≥там≥ну D, цукровому д≥абет≥, прийом≥ великих доз глюкокортикоњд≥в, потрапл¤нн≥ в орган≥зм речовин, ¤к≥ звТ¤зують ≥они кальц≥ю при переливанн≥ великоњ к≥лькост≥ цитратноњ кров≥ Ц м≥стить цитрат натр≥ю, ¤кий звТ¤зуЇ ≥они кальц≥ю, отруЇнн¤ фторидами, оксалатами, етиленгл≥колем.

 ортикотроп≥н ≥ глюкокортикоњди п≥дсилюють вих≥д кальц≥ю ≥з к≥сток, що може призвести до остеопорозу та њх ламкост≥.

ƒл¤ л≥куванн¤ г≥покальц≥ем≥њ застосовують кальц≥ю хлорид. ѕри знижен≥й функц≥њ прищитовидноњ залози ввод¤ть паратирео≥дин. ѕри рах≥т≥ Ц сол≥ кальц≥ю з в≥там≥ном D.

√≥перкальц≥ем≥¤ спостер≥гаЇтьс¤ при застосуванн≥ великих доз в≥там≥ну D, п≥двищен≥й функц≥њ прищитовидних залоз, при де¤ких зло¤к≥сних пухлинах (м≥Їлома, саркоњдоз к≥сток).

—имптоми г≥перкальц≥ем≥њ: затримка росту, анорекс≥¤, нудота, блюванн¤, запори, пол≥ур≥¤, зниженн¤ тонусу мТ¤з≥в, г≥перрефлекс≥¤, зниженн¤ памТ¤т≥, г≥пертенз≥¤, кальциноз судин.

—ол≥ кальц≥ю застосовують при алерг≥чних запальних процесах, г≥пофункц≥њ прищитовидних залоз, отруЇнн≥ сол¤ми магн≥ю, щавлевою кислотою, фторидами.

” кл≥н≥ц≥ застосовують кальц≥ю хлорид, глюконат ≥ лактат.

 альц≥ю хлорид волод≥Ї найб≥льш високою ступ≥нню дисоц≥ац≥њ, тому його розчини при п≥дшк≥рному, внутр≥шньомТ¤зовому введенн≥ про¤вл¤ють подразнювальну д≥ю, можуть викликати некроз тканин.  альц≥ю хлорид ввод¤ть внутр≥шньовенно або всередину.

 альц≥ю глюконат маЇ низьку ступ≥нь дисоц≥ац≥њ, тому його розчини можна вводити ¤к внутр≥шньовенно, так ≥ внутр≥шньомТ¤зово. ” кишечнику всмоктуЇтьс¤ пов≥льно, тому призначають велик≥ дози.

ћагн≥й . ¬ орган≥зм≥ людини м≥ститьс¤ б≥л¤ 20 г магн≥ю. ѕоловина його м≥ститьс¤ у к≥стках, решта у мТ¤зах й б≥олог≥чних р≥динах. ћагн≥й Ї внутр≥шньокл≥тинним елементом, його концентрац≥¤ у кл≥тинах в 3 Ц 10 раз≥в вища, н≥ж у позакл≥тинному середовищ≥. ” плазм≥ кров≥ 60% магн≥ю перебуваЇ в ≥он≥зованому стан≥, 30% Ц у звТ¤зан≥й форм≥ з б≥лками, 10% Ц у склад≥ комплексних сполук з б≥лками, л≥п≥дами ≥ нуклеотидами (ј“‘, јƒ‘).

ћагн≥й Ї активатором багатьох ферментних систем, бере участь у гл≥кол≥з≥, синтез≥ б≥лк≥в, л≥п≥д≥в, нуклењнових кислот.

≤они магн≥ю необх≥дн≥ дл¤ нормального функц≥онуванн¤ нервовоњ ≥ мТ¤зовоњ системи. Ќа ÷Ќ— ≥они магн≥ю мають пригн≥чувальну д≥ю. Ќа серцево-судинну систему про¤вл¤ють г≥потензивну д≥ю (зниженн¤ артер≥ального тиску обумовлено пригн≥ченн¤м судинорухового центру, гальмуванн¤м передач≥ збудженн¤ у вегетативних гангл≥¤х ≥ пр¤мою пригн≥чувальною д≥Їю на гладк≥ мТ¤зи судин). —ол≥ магн≥ю знижують тонус скелетноњ мускулатури (блокують збудженн¤ в нервово-мТ¤зових синапсах, а також за рахунок пригн≥чувальноњ д≥њ на ÷Ќ—).

” шлунково-кишковому тракт≥ ≥они магн≥ю всмоктуютьс¤ погано. ѕрийн¤тий всередину магн≥ю сульфат у кишечнику п≥двищуЇ осмотичний тиск, внасл≥док чого затримуЇтьс¤ всмоктуванн¤ води ≥з кишечника, розр≥джуЇтьс¤ вм≥ст кишечника ≥ зб≥льшуЇтьс¤ обТЇм кишечника. ÷е приводить до подразненн¤ ≥нтерорецептор≥в ст≥нки кишечника, ≥ розвиваЇтьс¤ послаблюючий ефект.

—ол≥ магн≥ю про¤вл¤ють також жовчог≥нну д≥ю, що звТ¤зане з вив≥льненн¤м холецисток≥н≥ну при д≥њ ≥он≥в магн≥ю на слизову оболонку дванадц¤типалоњ кишки.

¬нутр≥шньовенне введенн¤ препарату може призвести до наркозу.

ѕоб≥чн≥ ефекти магн≥ю сульфату: при парентеральному введенн≥ спостер≥гаЇтьс¤ сонлив≥сть, наркоз, г≥потенз≥¤, поверхневе диханн¤.

ѕри передозуванн≥ застосовують антагон≥сти ≥он≥в магн≥ю Ц сол≥ кальц≥ю (ввод¤ть внутр≥шньовенно кальц≥ю хлорид або глюконат).

” кл≥н≥ц≥ застосовують магн≥ю сульфат парентерально ¤к заспок≥йливий, г≥потензивний, протисудомний, спазмол≥тичний зас≥б.

¬середину застосовують при запорах, холециститах.

Ѕар≥й . ≤они бар≥ю в≥дзначаютьс¤ високою токсичн≥стю. “ому при резорбтивн≥й д≥њ розчинних солей бар≥ю хлорид спостер≥гаЇтьс¤ отруЇнн¤.

Ѕар≥ю хлорид над≥лений вираженою м≥отропн≥стю. ¬≥н викликаЇ сильн≥, спастичного характеру скороченн¤ гладкоњ мускулатури ≥ п≥дсиленн¤ скороченн¤ м≥окарду, тремор скелетноњ мускулатури. ќдночасно ≥они бар≥ю мають парал≥зуючу д≥ю на ÷Ќ—.

” звТ¤зку з сильними скороченн¤ми гладкоњ мускулатури судин п≥д впливом ≥он≥в бар≥ю спостер≥гаЇтьс¤ п≥двищенн¤ артер≥ального тиску, спазми коронарних ≥ брижових судин, п≥дсиленн¤ скороченн¤ гладкоњ мускулатури шлунково-кишкового тракту, що призводить до р≥зких спастичних бол≥в у черевн≥й порожнин≥.

«а д≥Їю на серце ≥они бар≥ю под≥бн≥ з серцевими гл≥козидами Ц викликають посиленн¤ скорочень м≥окарда з наступною систол≥чною зупинкою серц¤, але на в≥дм≥ну в≥д серцевих гл≥козид≥в не викликають брадикард≥њ.

ѕриотруЇнн≥призначають : вдихати ам≥лн≥трит, н≥трогл≥церин п≥д ¤зик дл¤ зн¤тт¤ спазму коронарних ≥ брижових судин. «н¤ти спазми гладкоњ мускулатури шлунково-кишкового тракту можна шл¤хом введенн¤ атроп≥нопод≥бних речовин (атроп≥ну сульфат, платиф≥л≥ну г≥дротартрат, метацину), наркотичних анальгетик≥в (омнопону або промедолу), спазмол≥тик≥в м≥отропноњ д≥њ (папаверину г≥дрохлориду, дибазолу). ƒл¤ промиванн¤ шлунка дають всередину велику к≥льк≥сть р≥дини, а також сульфат натр≥ю при цьому утворюЇтьс¤ нерозчинний бар≥ю сульфат ≥ натр≥ю хлорид ¤к≥ вивод¤тьс¤ ≥з орган≥зму.

Ќерозчинна с≥ль Ц бар≥ю сульфат ¤к рентгеноконтрастна речовина (не всмоктуЇтьс¤ у шлунково-кишковому тракт≥), тому њњ використовують дл¤ приготуванн¤ контрастноњ маси, необх≥дноњ при рентгеноскоп≥њ ≥ рентгенограф≥њ шлунково-кишкового тракту.