Невелике до 5 м заввишки дерево або кущ родини гранатникових. Гілки кутасті, часто колючі. Листки супротивні, короткочерешковi, шкірясті, цiлокраї, видовженоланцетні. Квітки правильні, одиничні або в пучках, яскраво-червоні до 3 см в діаметрі. Цвіте у травні – серпні. Плоди несправжні, достигають у вересні – жовтні.
Походить із Закавказзя, Азії. На Україні розводять як плодову та декоративну рослину. На Закарпаття вирощують як декоративну здебільшого в кімнатних умовах рослину. У відкритому грунті клімату Закарпаття росте непогано, цвіте літом, правда плоди не повністю достигають.
З лікувальною метою використовують кору рослини, листки, квітки, а також шкірку та сік плодів.
Кора містить алкалоїди (ізопельт ’ єрин, пельт ’ єрин); шкіра плодів – дубильні речовини, урсулову кислоту, у соку плодів є цукри, органічні кислоти, вітаміни; у квітках барвник – пуніцин.
Галенові препарати кори гранатника виявляють глистогінну дію (при стьожкових гельмінтах). Лікування проводять під наглядом лікаря (поки не вийде головка гельмінта). Передозування препаратами спричинює подразнення шлунково-кишкового тракту. Шкірка плоді служить сировиною для виготовлення таніну, що використовується як в’яжучий засіб при поносах. Сік плодів використовують як протицинготний засіб, збуджує апетит, регулює діяльність шлунково-кишкового тракту, проявляє сечогінну, жовчогінну, знеболюючу, протизапальну й антисептичну дію.
Застосовують при зниженні апетиту, захворюваннях печінки, запальних процесах шлунково-кишкового тракту.
Внутрішньо – при гельмінтозах 50 г кори заливають 500 мл окропу, настоюють 10 годин і випивають по 200 мл через 30 хв після останньої порції приймають проносне. При захворюваннях шлунково-кишкового тракту і печінки використовують настій шкірки плодів або квіток (1 ч ложка кори або квіток на 200 мл окропу, настояти 3 год) приймати по 1 ст ложці 4 рази на день за 30 хв до їди.