Кущ родини тимелейових. Кора жовтаво-сiра. Листки черговi, скупченi на кiнцях гiлочок. Квiтки двостатевi, сидячi, скупченi в пазухах торiшних листкiв, рожевi, запашнi, з'являються до розпускання листя. Цвiте у квiтнi - травнi. Плід - кiстянка червоного кольору.
Наукова назва роду у перекладi з грецької означає "дуже гарний".
Народнi назви рослини - вовчi ягоди, вовчинець, вовче лико - пов'язанi з високою отруйнiстю всiх частин рослини, а остання ще й очевидно, з тим, що її кора дуже легко вiддiляється вiд деревини i здирається довгими стрiчками.
Побутує навіть легенда, що якось у лiсi звірі зібрали велику раду, щоб дати назви рослинам. Вовк прибіг із запізненням. Побачивши, що рада розпочалася без нього, в лютi став здирати кiгтями кору з найближчого куща. З того часу i назвали цю рослину - вовчим ликом.
Дійшла до наших часів і інша легенда про те, як у Дафну, дочку - красуню рiчкового бога Пенея закохався Апполон. Та не судилося цьому коханню запломенiти квiткою щастя, бо коли Аполлон меткими стрiлами убив страшну потвору Пiфона i святкував перемогу, вгледiв неподалiк Ерота - юного бога кохання, який у цей час напинав тятиву золотого лука. Засмiявся Аполлон i сказав: "Що тобi, пустунчику робити з такою грiзною зброєю? Вона личить тiльки менi, тобi ж достатньо нiжних почуттів". Ерот спалахнув вiд образи i сказав: "Нехай твiй лук поражає, а моя стрiла вразить тебе". Пiднявся на високий Парнас, дiстав iз сагайдака двi стрiли. Одною, гострою, що породжує кохання, вiн проткнув серце Аполлона. Другу - тупу, вiд якої кохання гине, послав у серце прекрасної нiмфи Дафни. I тієї ж митi Аполлон покохав Пенеєву дочку, а вона почала всiляко уникати зустрiчi з ним.
Одного разу вони все-таки зустрiлися. Побачивши Аполлона, Дафна кинулася тiкати. Аполлон помчав за нею з криком зачекати, бо він не ворог, а переслiдує бо кохає її. Блiда, знесилена Дафна стала благати Пенея: "Батьку, допоможи! Коли у тебе ще є могутнiсть, змiни, мiй образ". I тiльки мовила це, як її тiло почало нiмiти i вкрилося тонкою корою, волосся стало листками, руки - вiтами, ноги - корiнням.
Росте в листяних i мiшаних лiсах Карпат.
Кору гiлок вочого лика заготовляють навеснi пiд час сокоруху, плоди - восени, в перiод повної стиглостi ягід.
Кора i плоди вовчого лика мiстять оксикумарини (дафнiн), смолистi отруйнi речовини (мезерин, умбелiферон, дафнетин), фенолкарбонову кислоту. У насiннi є алкалоїди.
Галеновi препарати вовчого лика застосовують як болетамувальний, протинаривний i вiдтяжний засiб, при невралгiях, ревматизмi, радикулiтi, подагрi, паралiчах, дiатезах, пухлинах горла i стравоходу, золотусі, водянці
Свіжі або висушені плоди інколи приймають всередину (один плід на день) при відсутності апетиту, втомі, атеросклерозі. Інколи рослину використовують при простудних захворюваннях, туберкульозі, дизентерії.
Внутрiшньо - вiдвар подрiбненої кори (1:10 випарюють до половини) приймають по 2 краплi тричі на день. Настоянку кори (1 г на 64 мл 70% розчину спирту, настоюють 10 днiв) приймати по 2 краплi тричі на день.
Зовнiшньо - настоянка (1 частина кори i порiзаних на шматочки гiлок з квiтками на 3 частини горiлки, настоювати 10 днiв), для натирання суглобiв, м'язiв при невралгiях i ревматичних болях. При недотриманнi умов застосування можливе отруєння.
Настоянка з кори і плодів має високу інсектицидну дію.
Симптоми отруєння: дерматити (опiки), судоми, подразнення слизових оболонок, порушення функцiї центральної нервової системи.
Лікування: промивання шлунка водою з додаванням активованого вугiлля, послаблюючi засоби, пiд шкiру вводять розчин платифiлiну гiдротартрат 0,2%-1 мл, атропіну сульфат 0,1% -1 мл, метацину 0,1% -1 мл внутрiшньовенно - розчин строфантину 0,05% -1 мл разом із розчином глюкози 20% - 40 мл. При дерматитах накладають мазевi пов'язки з гiдрокортизоном, синтомiцином.