Griga online - урс фармаколог≥њ

Ћ≥карська речовина взаЇмод≥Ї ≥з молекулами кл≥тин у вс≥х людей за однаковими б≥оф≥зичними та х≥м≥чними законом≥рност¤ми, але к≥нцевий фармаколог≥чний ефект визначаЇтьс¤ б≥олог≥чними властивост¤ми кл≥тини та тканини, ¤к≥ у р≥зних людей р≥зн≥.

«алежн≥сть д≥њ л≥карських речовин в≥д стану орган≥зма
≤ндив≥дуальн≥ властивост≥ орган≥зму залежать в≥д спадкових, генетичних особливостей ≥ властивостей, надбаних у пер≥од внутр≥шньоутробного розвитку та ≥ндив≥дуального житт¤.
¬ажливою обставиною, ¤ка визначаЇ фармаколог≥чну реакц≥ю органа, функц≥ональноњ системи ц≥лого орган≥зму Ї зм≥на чутливост≥ та реактивност≥ њх до л≥карських речовин.
„утлив≥сть живоњ системи визначаЇтьс¤ пороговою величиною концентрац≥њ або дози, ¤ка починаЇ викликати першочерговий м≥н≥мальний специф≥чний ефект.
–еактивн≥сть визначаЇтьс¤ величиною реакц≥њ живоњ системи на порогову дозу ≥ б≥льш висок≥ дози речовини впритул до доз, ¤к≥ викликають максимальний специф≥чний ефект. ѕри дальшому зб≥льшенн≥ доз визначаЇтьс¤ винослив≥сть орган≥зма до токсичноњ д≥њ.
‘армаколог≥чний ефект залежить в≥д функц≥онального стану орган≥зма. Ќаприклад, при пригн≥ченн≥ ÷Ќ—, викликаноњ наркозними або снод≥йними засобами, чутлив≥сть орган≥зму до збуджуючих речовин значно зменшуЇтьс¤, тому њх призначають в максимальних дозах.
” д≥њ л≥карських речовин мають значенн¤ в≥к ≥ стать пац≥Їнта. “ак, дл¤ д≥тей характерна п≥двищена чутлив≥сть до блювотних ≥ в≥дхаркувальних засоб≥в. ќрган≥зм дитини менш ст≥йкий до препарат≥в, ¤к≥ пригн≥чують або збуджують нервову систему. ” похилому та старечому в≥ц≥ в≥дбуваЇтьс¤ порушенн¤ обм≥нних процес≥в, послаблюютьс¤ функц≥њ р≥зних орган≥в ≥ систем, що призводить до зм≥ни реакц≥њ на л≥карську речовину. як уже зазначалос¤ важливу роль у д≥њ л≥к≥в маЇ стать. “ак, ж≥нки б≥льш чутлив≥ до стрихн≥ну, н≥котину, н≥ж чолов≥ки. ѕозначаютьс¤ на д≥њ л≥к≥в ф≥з≥олог≥чний стан: ваг≥тн≥сть, кл≥макс, менструац≥¤ зм≥нюють чутлив≥сть ж≥ночого орган≥зму до л≥карських речовин.
ѕри стан≥ психомоторного збудженн¤ чутлив≥сть до засоб≥в, ¤к≥ гальмують ÷Ќ— (заспок≥йлив≥, наркозн≥, снод≥йн≥ та ≥н.), знижена, тому ц≥ засоби ввод¤ть хворим в максимальних або близьких до них дозах.
ѕри патолог≥чних станах зм≥нюютьс¤ чутлив≥сть ≥ реактивн≥сть орган≥зма на л≥карськ≥ речовини. ’ворий орган≥зм ≥накше реагуЇ на л≥карськ≥ речовини, н≥ж здоровий.
ƒл¤ д≥њ л≥карських засоб≥в маЇ значенн¤ д≥Їта. Ќаприклад, при л≥куванн≥ ≥нсул≥ном та ≥ншими препаратами, ¤к≥ знижують р≥вень цукру в кров≥, у њж≥ зменшують к≥льк≥сть вуглевод≥в. ѕри застосуванн≥ ≥нг≥б≥тор≥в моноам≥ноксидази (н≥алам≥д) споживати сир, банани, пиво, тобто продукти, ¤к≥ м≥ст¤ть попередники б≥огенних ам≥н≥в (тирозин, тирам≥н), не бажано - внасл≥док порушенн¤ дезам≥нуванн¤ останн≥х може настати г≥пертон≥чний криз.
¬плив л≥карських речовин залежить в≥д стану орган≥зму. Ќервово-псих≥чна активн≥сть послаблюЇ ефект заспок≥йливих та снод≥йних засоб≥в. ‘≥зична активн≥сть зменшуЇ ефет коронаророзширювальних засоб≥в при стенокард≥њ.
«аст≥йн≥ ¤вища у печ≥нц≥ зменшують д≥ю препарат≥в наперст¤нки введених через рот, бо спов≥льнюЇтьс¤ њх всмоктуванн¤.
—ерцев≥ гл≥козиди ефективн≥ при г≥пертроф≥њ м≥окарду. ∆арознижувальн≥ засоби б≥льш ефективн≥ при п≥двищен≥й температур≥ т≥ла.

«алежн≥сть д≥њ л≥карських речовин в≥д зовн≥шн≥х умов.
Ќа д≥ю л≥карських речовин впливають р≥зн≥ детал≥ зовн≥шнього оформленн¤ (вид, кол≥р, упаковка, анотац≥¤ та ≥н.). “ак, психолог≥чний фактор позитивного в≥дношенн¤ хворого до л≥карськоњ речовини в≥д≥граЇ в≥дпов≥дну л≥кувальну роль. ѕозитивний в≥дгук пров≥зора про препарат даЇ кращий л≥кувальний ефект. ƒотриманн¤ правил медичноњ та фармацевтичноњ деонтолог≥њ викликаЇ у хворого в≥ру в усп≥х л≥куванн¤.
Ќа д≥ю л≥карських речовин впливаЇ температура навколишнього середовища. Ќаприклад, ерготам≥н, серотон≥н викликають у б≥лих щур≥в п≥двищенн¤ температури т≥ла лише при температур≥ вище 30о—, а при нижчих - г≥потерм≥ю.
¬пливаЇ на д≥ю л≥карських речовин також променева енерг≥¤. Ќа фон≥ променевоњ терап≥њ коразол втрачаЇ своњ антидотн≥ властивост≥, що до барб≥турат≥в.
Ќа фармаколог≥чну д≥ю л≥карських речовин впливають метеоролог≥чн≥ умови (барометричний тиск, в≥тер, волог≥сть, температура пов≥тр¤ та ≥н.). Ќаприклад, ефективн≥сть д≥њ тон≥зуючих та стимулюючих засоб≥в резорбтивноњ д≥њ посилюЇтьс¤ в холодну та в≥тр¤ну погоду, ¤ка через подразненн¤ шк≥ри рефлекторно стимулюЇ ÷Ќ— ≥ навпаки при жарк≥й погод≥ настаЇ б≥льш сильна д≥¤ пригн≥чуючих засоб≥в.
—езонн≥ коливанн¤ впливають на д≥ю л≥карських речовин не т≥льки метеоролог≥чними факторами, але ≥ тим, що в орган≥зм≥ зм≥нюЇтьс¤ гормональна активн≥сть, насичен≥сть його в≥там≥нами, б≥лками,сол¤ми та ≥н.

’ронофармаколог≥¤ - напр¤мок фармаколог≥њ, ¤кий вивчаЇ взаЇмод≥ю л≥карських речовин з системами орган≥зм≥в в залежност≥ в≥д б≥оритм≥в, ф≥з≥олог≥чноњ та патолог≥чноњ њх активност≥. «нанн¤ хронофармаколог≥њ необх≥дн≥ дл¤ постановки часу доби, пори року, коли л≥карська речовина про¤вить найкращий фармаколог≥чний ефект.
«нанн¤ добових, сезонних та ≥нших б≥оритм≥в у даноњ людини дозвол¤Ї скласти дл¤ нењ ≥ндив≥дуальну схему застосуванн¤ препарату ≥ п≥д≥брати оптимальну дозу. ’ронофармаколог≥¤ спри¤Ї п≥двищенню ефективност≥ ≥ безпеки застосуванн¤ л≥карських засоб≥в.

’роноестез≥¤ - чутлив≥сть системи орган≥зму в залежност≥ в≥д часу доби, року та ≥н.

’роноерг≥¤ - реактивн≥сть системи в залежност≥ в≥д часу доби, року ≥ ≥нше.
√оловним регул¤торним механ≥змом хронофармаколог≥њ Ї ÷Ќ—, ¤ка зм≥нюЇ функц≥њ ендокринноњ системи ≥ разом з нею впливаЇ на спадков≥ б≥оритми кл≥тин та тканин. ¬ результат≥ ц≥Їњ ≥нтеграц≥њ сигнали ≥дуть на зм≥ну "дол≥" л≥карськоњ речовини в орган≥зм≥ ≥ зм≥ну чутливост≥ рецептор≥в ≥ реактивност≥ кл≥тин ≥ тканин.

’ронофармакодинам≥ка вивчаЇ залежн≥сть фармакотерапевтичного ефекту л≥карськоњ речовини в≥д добових та ≥нших ритм≥в, а саме в≥д чутливост≥ до речовини в р≥зний час доби.

ƒесинхронози - розлади б≥оритм≥в. ¬они настають при робот≥ вноч≥, перењзд≥ ≥з одного часового по¤су в ≥нший ≥ при захворюванн¤х.

ѕовторне введенн¤ л≥карських речовин
≈фекти б≥льшост≥ л≥карських речовин, прийн¤тих через визчанен≥ пром≥жки часу, практично не зм≥нюЇтьс¤. ƒ≥¤ де¤ких л≥к≥в при повторному введенн≥ може зменшуватис¤ або посилюватис¤.
” тих випадках коли при повторному введенн≥ л≥карських речовин настаЇ зменшенн¤ њх специф≥чноњ д≥њ говор¤ть про звиканн¤. ÷е ¤вище властиве ус≥м живим орган≥змам, починаючи в≥д м≥кроорган≥зм≥в, прост≥ших та людини. ƒл¤ позначенн¤ ¤вищ звиканн¤ застосовують р¤д синон≥м≥в: ст≥йк≥сть, толерантн≥сть, резистентн≥сть, винослив≥сть, адаптац≥¤.
1. «виканн¤ - зниженн¤ активност≥ л≥карських речовин при њх повторному введенн≥ (толерантн≥сть); спостер≥гаЇтьс¤ при використанн≥ анальгетик≥в, г≥потензивних, послаблюючих та ≥нших засоб≥в, може бути пов'¤зане ≥з зменшенн¤м всмоктуванн¤ л≥карських речовин, зб≥льшенн¤м швидкост≥ ≥нактивац≥њ ≥ п≥двищенн¤м ≥нтенсивност≥ њх виведенн¤ ≥з орган≥зму. ѕри звиканн≥ дл¤ отриманн¤ ефекту необх≥дно зб≥льшити дозу речовини або зам≥нити ≥ншою. јле сл≥д враховувати можлив≥сть перехресного звиканн¤ до речовин близьких за х≥м≥чною будовою. –озр≥зн¤ють пов≥льне ≥ швидке звиканн¤. ѕов≥льне звиканн¤ розвиваЇтьс¤ при тривалому повторному вживанню проносних засоб≥в, алкоголю, барб≥турат≥в. ¬ основ≥ механ≥зму звиканн¤ лежить ≥ндукц≥¤ цими речовинами р¤ду Ќјƒ‘-Ќ2-залежних фермент≥в ендоплазматич- ного ретикулуму печ≥нки. «б≥льшенн¤ к≥лькост≥ цих фермент≥в супроводжуЇтьс¤ прискореним руйнуванн¤м л≥к≥в при њх повторному введенн≥. «виканн¤, ¤ке розвиваЇтьс¤ швидко - тах≥ф≥лакс≥¤, швидке зменшенн¤ реакц≥њ л≥карськоњ речовини при повторному введенн≥ через коротк≥ ≥нтервали (ефедрин при рин≥т≥).
2. умул¤ц≥¤ - зб≥льшенн¤ ефекту р¤ду речовин при повторному введенн≥ тоњ ж дози. оли д≥¤ л≥карськоњ речовини п≥дсилюЇтьс¤, це може спричинити поб≥чн≥ ефекти, або отруЇнн¤. –озр≥зн¤ють матер≥альну та функц≥ональну кумул¤ц≥ю.
ћатер≥альна кумул¤ц≥¤ виникаЇ при частому введенн≥ л≥карських речовин, ¤к≥ м≥цно зв'¤зуютьс¤ з б≥лками кров≥ ≥ пов≥льно вивод¤тьс¤ з орган≥зму; тод≥ ц¤ л≥карська речовина накопичуЇтьс¤ (серцев≥ гл≥козиди, зокрема препарат≥в наперст¤нки; бром≥ди, барб≥турати та ≥нш≥).
ѕри функц≥ональн≥й кумул¤ц≥њ в орган≥зм≥ нагромаджуЇтьс¤ не сам препарат, ¤кий зазнаЇ перетворень, а його ефекти (приступи б≥лоњ гар¤чки, що виникають в алкогол≥к≥в в≥д повторного вживанн¤ алкоголю).
3. —енсиб≥л≥зац≥¤ - п≥двищена чутлив≥сть до л≥карських речовин, або метабол≥ту, ¤ка про¤вл¤Їтьс¤ алерг≥чними реакц≥¤ми. Ѕагато л≥карських речовин взаЇмод≥ють з б≥лками орган≥зму зм≥нюють њх структуру. Ќа¤вн≥сть в орган≥зм≥ таких зм≥нених б≥лк≥в супроводжуЇтьс¤ утворенн¤м антит≥л ≥ розвитком сенсиб≥л≥зац≥њ (п≥двищена чутлив≥сть ваг≥тноњ матки до окситоцину ≥ншими гормонами ¤Їчник≥в (естрон, естрад≥ол). „аст≥ше всього при повторному введенн≥ л≥карських речовин ви¤вл¤Їтьс¤ сенсиб≥л≥зац≥¤ алерг≥чноњ природи. Ѕагато л≥карських речовин, взаЇмод≥ючи з б≥лками орган≥зму зм≥нюють њх структуру. Ќа¤вн≥сть в орган≥зм≥ таких зм≥нених, що стали чужими, б≥лк≥в супроводжуЇтьс¤ утворенн¤м антит≥л ≥ розвитком сенсиб≥л≥зац≥њ. ѕовторне введенн¤ под≥бних препарат≥в у сенсиб≥л≥зований орган≥зм про¤вл¤Їтьс¤ алерг≥чними реакц≥¤ми.
4. Ћ≥карська залежн≥сть (пристрасть) - це стан, ¤кий розвиваЇтьс¤ при повторн≥й взаЇмод≥њ л≥карських речовин з орган≥змом при тривалому застосуванн≥ (тижн≥, м≥с¤ц≥) л≥карських речовин, ¤к≥ впливають на псих≥чну д≥¤льн≥сть (окрем≥ стимулююч≥, знеболювальн≥, заспок≥йлив≥ л≥карськ≥ засоби) ≥ викликають особливий стан полегшенн¤ - ейфор≥ю, приводить до пристраст≥, характеризуЇтьс¤ потребою у пост≥йному або пер≥одичному в≥дновленню прийому в≥дпов≥дноњ л≥карськоњ речовини з метою в≥дчути њњ д≥ю або, щоб уникнути неприЇмних симптом≥в, зумовлених припиненн¤м впливу речовини. ѕри цьому суттЇво зм≥нюЇтьс¤ функц≥¤ ÷Ќ— ≥ њњ обм≥н. «а повторного введенн¤ таких речовин (наркотичн≥ та прир≥вн¤н≥ до них засоби) вони стають пост≥йними учасниками обм≥ну речовин в тканинах мозку. ѕерерва у прийом≥ под≥бного препарату викликаЇ порушенн¤ пост≥йного статусу обм≥ну речовин, що у випадках, ¤к≥ зайшли далеко, призводить до розвитку не т≥льки важких суб'Їктивних симптом≥в утриманн¤ (абстиненц≥њ), але ≥ значних функц≥ональних розлад≥в. ™ псих≥чна та ф≥зична л≥карська залежн≥сть.
ѕсих≥чна л≥карська залежн≥сть - це стан орган≥зму при ¤кому л≥карська речовина викликаЇ задоволенн¤, псих≥чний п≥дйом ≥ потребуЇ пер≥одичного або пост≥йного введенн¤ л≥карськоњ речовини дл¤ того, щоб знову в≥дчути задоволенн¤ або уникнути дискомфорту.
‘≥зична л≥карська залежн≥сть - це такий стан орган≥зму, ¤кий про¤вл¤Їтьс¤ ≥нтенсивними ф≥зичними розладами (зниженн¤ артер≥ального тиску, порушенн¤ диханн¤, бол≥ та ≥н.), котр≥ припин¤ютьс¤ з уведенн¤м л≥карськоњ речовини.
ѕсихотропн≥ засоби викликають псих≥чну залежн≥сть, ¤ка може комб≥нуватис¤ з ф≥зичною (морф≥н ≥ його аналоги, барб≥турати, алкоголь).
ћехан≥зм виникненн¤ л≥карськоњ залежност≥ пол¤гаЇ в тому, що при повторному введенн≥ л≥карськоњ речовини робить пост≥йним њњ присутн≥сть у середовищах орган≥зму, в результат≥ зм≥нюЇтьс¤ метабол≥зм речовин, а значить, ≥ функц≥онуванн¤ тканин. якщо речовина не надходить в орган≥зм, порушуЇтьс¤ встановлена р≥вновага б≥ох≥м≥чних процес≥в, розвиваЇтьс¤ болючий синдром в≥дн¤тт¤ (абстиненц≥¤), ¤кий зн≥маЇтьс¤ т≥льки повторним введенн¤м речовини в орган≥зм. ўоб запоб≥гти розвитку наркоман≥њ, необх≥дно проводити роз'¤снювальну роботу; в≥дпуск таких препарат≥в ≥з аптек зд≥йснюЇтьс¤ по бланках особливого обл≥ку (форма рецептурного бланка є 3).

‘армакогенетика вивчаЇ генетичну детерм≥нован≥сть реакц≥њ хворих людей на л≥карськ≥ речовини. ќсновним завданн¤м фармакогенетики Ї визначенн¤ рол≥ спадкових фактор≥в у формуванн≥ реакц≥њ орган≥зму на л≥карськ≥ речовини. ¬становлено, що головну роль у д≥њ л≥к≥в в≥д≥грають генетичн≥ фактори. „асто р≥зниц¤ в чутливост≥ людей до л≥карських речовин пов'¤зана з неоднаковою ≥нтенсивн≥стю њх метабол≥зму через генетично обумовлен≥ р≥зниц≥ в активност≥ фермент≥в, ¤к≥ забезпечують цей процес. ѕри висок≥й активност≥ фермент≥в метабол≥зм в≥дпов≥дних л≥карських речовин проходить швидко, ≥ тому вм≥ст њх у кров≥ й тканинах не дос¤гаЇ терапевтичного р≥вн¤ ≥ навпаки.

” кл≥н≥чн≥й практиц≥ часто використовують комб≥новану д≥ю л≥карських речовин, призначають на прийом дек≥лькох препарат≥в. ѕри цьому л≥карськ≥ речовини можуть взаЇмод≥¤ти одна з одною, зм≥нюючи вираженн¤ ≥ характер основного ефекту.

“ипи взаЇмод≥њ л≥карських речовин - ф≥зико-х≥м≥чна, фармацевтична ≥ фармаколог≥чна.
‘≥зико-х≥м≥чна взаЇмод≥¤ - безпосередн¤ взаЇмод≥¤ м≥ж л≥карськими речовинами, що мають х≥м≥чну або ф≥зичну природу (ф≥зична - адсорбц≥¤; х≥м≥чна - молекули л≥карськоњ речовини реагують м≥ж собою, утворюючи нов≥ речовини, нетоксичн≥). –еакц≥њ х≥м≥чноњ взаЇмод≥њ - окисленн¤, нейтрал≥зац≥¤, зам≥щенн¤.
‘армацевтична взаЇмод≥¤. ¬ окремих випадках можлив≥ фармацевтична несум≥сн≥сть л≥к≥в, за ¤коњ в процес≥ виготовленн¤ препарат≥в та њх збер≥ганн¤, а також при зм≥шуванн≥ в одному шприц≥ в≥дбуваЇтьс¤ взаЇмод≥¤ компонент≥в сум≥ш≥ ≥ настають так≥ зм≥ни, в результат≥ ¤ких препарат стаЇ непридатним дл¤ л≥куванн¤. ѕри цьому л≥кувальна активн≥сть препарат≥в зменшуЇтьс¤ або повн≥стю зникаЇ. ‘армацевтична несум≥сн≥сть л≥карських препарат≥в може бути пов'¤зана з х≥м≥чними, ф≥зичними та ф≥зико-х≥м≥чними властивост¤ми речовин.
‘армаколог≥чна взаЇмод≥¤ л≥карських речовин. –озр≥зн¤ють фармакок≥нетичний ≥ фармакодинам≥чний тип взаЇмод≥њ.
‘армакок≥нетичний тип взаЇмод≥њ - зм≥на фармакок≥нетики одн≥Їњ л≥карськоњ речовини у присутност≥ ≥ншоњ. «м≥ни можуть в≥дбуватись на р≥зних етапах:
а) на етап≥ всмоктуванн¤ л≥карських речовин, проникненн¤ л≥к≥в може зм≥нюватись з р≥зних причин. “ак, у шлунково-кишковому тракт≥ можливе зв'¤зуванн¤ л≥к≥в адсорбуючими речовинами (активоване вуг≥лл¤, б≥ла глина) або ан≥онообм≥нними смолами, з утворенн¤м при цьому в≥дпов≥дних сполук або комплекс≥в (антиб≥отики тетрацикл≥нового р¤ду з ≥онами зал≥за, кальц≥ю, магн≥ю). “ака взаЇмод≥¤ запоб≥гаЇ всмоктуванню л≥карських речовин ≥ в≥дпов≥дно зменшуЇ њх д≥ю. Ќа всмоктуванн¤ л≥карських речовин у шлунково-кишковому тракт≥ впливаЇ його функц≥ональний стан. ѕри п≥двищен≥й перистальтиц≥ кишечника зменшуЇтьс¤ всмоктуванн¤ речовин ≥ навпаки. ѕризначаючи препарати, можна впливати на функц≥ональний стан. “ак, хол≥ном≥метики п≥двищують перистальтику кишечника ≥ тим самим знижують всмоктуванн¤ серцевих гл≥козид≥в, тод≥ ¤к хол≥ноблокатори зменшують перистальтику ≥ спри¤ють всмоктуванню. ѕригн≥ченн¤ активност≥ фермент≥в також може впливати на всмоктуванн¤ л≥карських речовин. “ак, дифен≥н блокуЇ фолатдекон'югазу ≥ порушуЇ всмоктуванн¤ фол≥Ївоњ кислоти, що може призвести до њњ недостатност≥ в орган≥зм≥. ƒе¤к≥ л≥карськ≥ речовини (альмагел) утворюють шар на поверхн≥ слизовоњ оболонки шлунка, що може зменшувати всмоктуванн¤ л≥к≥в;
б) на етап≥ транспорту б≥лками кров≥. ¬ цьому випадку одна речовина вит≥сн¤Ї ≥ншу з тих же м≥сць зв'¤зуванн¤ з альбум≥нами кров≥. Ќаприклад, протизапальн≥ засоби - (бутад≥он, ≥ндометацин) вив≥льн¤ють ≥з комплексу з б≥лками кров≥ антикоагул¤нти непр¤моњ д≥њ (кумарини), це п≥двищуЇ концентрац≥ю в≥льних антикоагул¤нт≥в ≥ може спричинити кровотечу. Ѕутад≥он ≥ сал≥цилати зб≥льшують концентрац≥ю в кров≥ в≥льних г≥погл≥кем≥чних засоб≥в (бутам≥д) ≥ можуть викликати г≥погл≥кем≥чну кому;
в) на етап≥ б≥отрансформац≥њ. ™ препарати, ¤к≥ п≥двищують (≥ндукують) активн≥сть м≥кросомальних фермент≥в печ≥нки (фенобарб≥тал, гр≥зеофульв≥н, дифен≥н), на фон≥ д≥њ цих речовин б≥отрансформац≥¤ багатьох препарат≥в прот≥каЇ б≥льш ≥нтенсивно, ≥ це знижуЇ виражен≥сть ≥ тривал≥сть ефекту;
г) на етап≥ виведенн¤. «м≥нюючи реакц≥ю сеч≥, можна п≥двищити або знизити ступ≥нь ≥он≥зац≥њ речовин. „им менша ступ≥нь ≥он≥зац≥њ речовин, тим вища њх л≥поф≥льн≥сть. ¬исоко≥он≥зован≥ речовини погано реабсорбуютьс¤ ≥ вид≥л¤ютьс¤ нирками.

‘армакодинам≥чний тип взаЇмод≥њ в≥дображаЇ взаЇмовплив л≥карських речовин, ¤к≥ основан≥ на особливост¤х њх фармакодинам≥ки - локал≥зац≥њ ≥ механ≥змов≥ д≥њ, а також њхголовних ефект≥в. якщо взаЇмод≥¤ в≥дбуваЇтьс¤ на р≥вн≥ рецептор≥в, то вона в переважно стосуЇтьс¤ агон≥ст≥в та антагон≥ст≥в р≥зних тип≥в рецептор≥в. ѕри цьому одна речовина може посилювати або послаблювати д≥ю ≥ншоњ. «датн≥сть одн≥Їњ речовини посилювати д≥ю ≥ншоњ називають синерг≥змом, а зменшувати ефекти - антагон≥змом.

’≥м≥чна ≥ ф≥зико-х≥м≥чна взаЇмод≥¤ л≥карських речовин у середовищах орган≥зму найчаст≥ше всього використовуЇтьс¤ при передозуванн≥ або гострому отруЇнн≥. ¬ластивост≥ адсорбуючих засоб≥в спов≥льнювати всмоктуванн¤ л≥карських речовин ≥з кишечника ≥ зменшують токсичн≥ ефекти. ѕри передозуванн≥ гепарином призначають його антагон≥ст - протам≥ну сульфат, ¤кий ≥нактивуЇ гепарин за рахунок електростатичноњ взаЇмод≥њ з ним.

омб≥нована д≥¤ л≥карських речовин
ѕ≥д комб≥нованою д≥Їю л≥карських речовин розум≥ють одночасне введенн¤ дек≥лькох препарат≥в. якщо комб≥нован≥ речовини д≥ють в одному напр¤мку, посилюючи д≥ю одна ≥ншою тод≥ њх називають синерг≥стами, а ¤вище синерг≥змом. ѕри комб≥нованому введенн≥ препарат≥в синерг≥ст≥в фармаколог≥чн≥ ефекти њх можуть про¤вл¤тис¤ у двох видах.

—инерг≥зм - зб≥льшенн¤ ефекту при одночасн≥й взаЇмод≥њ л≥карських речовин.
«а локал≥зац≥Їю д≥њ Ї так≥ вар≥анти синерг≥зму:
а) пр¤мий (адитивний) - обидв≥ речовини мають сп≥льну м≥шень, наприклад, активний центр рецептора (адренал≥н ≥ мезатон; еф≥р ≥ хлороформ);
б) алостеричне потенц≥юванн¤ - одна л≥карська речовина взаЇмод≥Ї з алостеричним центром, внасл≥док чого полегшуЇтьс¤ взаЇмод≥¤ ≥ншоњ речовини з активним центром цього рецептора;
в) непр¤мий - дв≥ речовини мають р≥зн≥ м≥шен≥ (р≥зн≥ рецептори -адренал≥н+атроп≥н - розширенн¤ з≥ниц≥ ока; рецептори ≥ ферменти).
«а величиною ефекту - сумац≥¤ ≥ потенц≥юванн¤. ѕри сумац≥њ величина ефекту при одночасн≥й д≥њ двох ≥ б≥льше речовин дор≥внюЇ сум≥ ефект≥в, ¤к≥ викликаЇ кожна речовина при введенн≥ окремо у т≥й же доз≥. ѕри потенц≥юванн≥ величина ефекту при одночасному введенн≥ препарат≥в б≥льша за суму ефект≥в кожноњ л≥карськоњ речовини окремо вз¤тоњ (еф≥р+хлороформ, ам≥назин+еф≥р)
«а спектром д≥њ синерг≥зм може бути повним (коли речовина в≥дтворюЇ вс≥ ефекти ≥ншоњ) або частковим (коли л≥карська речовина викликаЇ т≥льки частину ефект≥в, ¤к≥ мають м≥сце при введенн≥ ≥ншоњ речовини).

јнтагон≥зм - зменшенн¤ ефекту при одночасн≥й д≥њ двох або б≥льше речовин.
«а локал≥зац≥Їю д≥њ Ї так≥ вар≥анти антагон≥зму:
а) конкурентний (пр¤мий) - обидв≥ речовини мають сп≥льну м≥шень, зокрема одну ≥ ту ж д≥л¤нку одного рецептора - ћ-хол≥ном≥метики (ћ-’ћ) ≥ ћ-хол≥ноноблокатори (ћ-’Ѕ).
б) неконкурентний - речовини мають р≥зн≥ м≥шен≥ у межах одного рецепторного комплексу.
в) непр¤мий - коли дв≥ речовини мають р≥зн≥ м≥шен≥ - р≥зн≥ рецептори (ћ-хол≥ном≥метики й адреном≥метики - д≥¤ на серце).
«а спектром д≥њ:
а) повний - речовина зменшуЇ вс≥ ефекти ≥ншоњ (магн≥ю сульфат ≥ кальц≥ю хлорид);
б) частковий - у присутност≥ л≥карськоњ речовини зменшуютьс¤ де¤к≥ ефекти ≥ншоњ речовини, а величина де¤ких з них не зм≥нюЇтьс¤ (морф≥н ≥ атроп≥н - на дихальний центр пр¤мо протилежний ефект, ≥ водночас за д≥Їю на гладк≥ м'¤зи вони Ї синерг≥стами).
јнтагон≥зм може бути р≥вноважний - при взаЇмод≥њ двох речовин, що мають сп≥льну м≥шень ≥ однакову спор≥днен≥сть до нењ. ” цьому випадку переважаЇ д≥¤ т≥Їњ речовини, концентрац≥¤ котроњ б≥льша. «м≥нюючи сп≥вв≥дношенн¤ концентрац≥й, можна дос¤гти переваги д≥њ одн≥Їњ або ≥ншоњ л≥карськоњ речовини.
Ќер≥вноважний антагон≥зм - коли д≥¤ одн≥Їњ речовини переважаЇ д≥ю ≥ншоњ. «б≥льшенн¤ концентрац≥њ л≥карськоњ речовини не приводить до повного в≥дновленн¤ њњ д≥њ.
ожний ефект л≥карських речовин маЇ латентний пер≥од - час в≥д моменту введенн¤ до про¤вленн¤ максимальноњ терапевтичноњ д≥њ. Ћатентний пер≥од визначаЇтьс¤ в основному шл¤хом введенн¤, швидк≥стю всмоктуванн¤ та розпод≥лом л≥карських речовин по тканинах ≥ органах. “ривал≥сть ефекту зумовлена швидк≥стю ≥нактивац≥њ та вид≥ленн¤ речовин. ƒ≥¤ л≥карських речовин залежить в≥д ф≥зичного стану орган≥зму, х≥м≥чноњ будови ≥ дози препарату, шл¤ху введенн¤, в≥ку, стат≥.
—полуки, ¤к≥ легко розчин¤ютьс¤ у вод≥, швидше всмоктуютьс¤ ≥ про¤вл¤ють свою д≥ю швидше. —пиртов≥ розчини всмоктуютьс¤ швидше н≥ж водн≥ або ол≥йн≥. ’арактер д≥њ л≥карських речовин значною м≥рою залежить в≥д х≥м≥чноњ будови. “ак, пох≥дн≥ барб≥туровоњ кислоти пригн≥чують активн≥сть центральноњ нервовоњ системи. ¬становлено, що ≥з зб≥льшенн¤м к≥лькост≥ вуглецевих атом≥в у радикал≥ барб≥туровоњ кислоти зростаЇ сила, але зменшуЇтьс¤ тривал≥сть д≥њ.

‘армаколог≥чна речовина - х≥м≥чна сполука або сума речовин, одержана в результат≥ х≥м≥чного синтезу чи добута з природних об'Їкт≥в, а також нове сполученн¤ в≥домих речовин, що мають певну фармаколог≥чну д≥ю. ¬плив л≥карськоњ речовин - залежить в≥д дози. “ак, екстракт ревеню в малих дозах д≥Ї ¤к в'¤жучий зас≥б ≥ застосовуЇтьс¤ при проносах, у великих дозах д≥Ї ¤к проносний - застосовують при запорах.

ƒози л≥карських речовин. ƒоза - к≥льк≥сть речовини, ¤ка д≥Ї на орган≥зм, виражаЇтьс¤ ¤к маса (об'Їм) л≥карськоњ речовини (г, мг, мл) або маса (об'Їм) речовини на одиницю маси (мг/кг; мл/кг).

–озр≥зн¤ють так≥ дози л≥карських речовин: середн¤ ефективна, максимально переносима, разова, добова, середн¤ терапевтична: вищ≥ Ц разова, добова; курсова; ударна; дробна; токсична ≥ смертельна).

ћаксимально переносима доза (LD o) Ц найб≥льша доза речовини, ¤ка введена в орган≥зм ≥ не викликаЇ токсичних ефект≥в.

” звТ¤зку з ≥снуванн¤м ≥ндив≥дуальних в≥дм≥нностей фармаколог≥чн≥ досл≥дженн¤ провод¤ть на великих попул¤ц≥х б≥олог≥чних обТЇкт≥в. ѕри вивченн≥ к≥льк≥сноњ залежност≥ доза Ц ефект Ц в≥дпов≥дь визначають ту дозу, ¤ка викликаЇ ефект у 50% представник≥в досл≥джуваноњ попул¤ц≥њ. ÷е середн¤ доза, ¤ка залежно в≥д досл≥джуваного ефекту може бути ефективною (≈D 50).

—ередн¤ ефективна доза Ц к≥льк≥сть речовини, ¤ка викликаЇ певний ефект у 50% випадк≥в.

¬≥дношенн¤ м≥ж величинами смертельноњ ≥ л≥кувальноњ доз св≥дчить про ступ≥нь безпеки речовин . „им це в≥дношенн¤ б≥льше, тим л≥карська речовина безпечн≥ша.

ѕор≥внюючи ефективну ≥ летальну дози, можна визначити небезпечн≥сть препарату за допомогою терапевтичного ≥ндексу (“≤).

де “≤ Ц терапевтичний ≥ндекс; LD 50 Ц доза речовини, що викликаЇ загибель половини п≥ддосл≥дних тварин; ≈D 50 Ц доза, що викликаЇ ефект у 50% випадк≥в. ÷≥ результати отримують експериментально на тваринах, пот≥м екстраполюють на хворого.

≤нтервал м≥ж м≥н≥мальною д≥ючою ≥ найменшою токсичною дозами називаЇтьс¤ широтою терапевтичноњ д≥њ . ¬≥дношенн¤ середньоњ токсичноњ дози до середньоњ ефективноњ називаЇтьс¤ терапевтичним ≥ндексом (LD 50/ED 50).

ќсобливу увагу сл≥д звернути на розрахунок дози л≥карськоњ речовини дл¤ д≥тей. ≤снуЇ дек≥лька принцип≥в розрахунку дози л≥карських речовин дл¤ д≥тей р≥зного в≥ку.

” звТ¤зку з розходженн¤ми у всмоктуванн≥, розпод≥л≥, особливост¤х метабол≥зму й ел≥м≥нац≥њ в д≥тей у пор≥вн¤нн≥ з дорослими, пропорц≥йне зменшенн¤ дози л≥к≥в дорослого недостатньо дл¤ розрахунку безпечноњ й ефективноњ дози дл¤ дитини. якщо дози дл¤ д≥тей не зазначен≥, розрахунок проводитьс¤ одним з метод≥в, що приймають до уваги ≥ндив≥дуальн≥ особливост≥ дитини (в≥к, масу або площу поверхн≥ т≥ла). ѕри будь-¤кому способ≥ розрахунку (по одному з метод≥в, наведених дал≥, або в≥дпов≥дно до рекомендац≥й виробника) доза дл¤ дитини не повинна бути вище дози дл¤ дорослого.

–озрахунков≥ методи, ор≥Їнтован≥ на статистичну дитину ≥з середньо-передбачуваною реакц≥Їю на введенн¤ л≥карського препарату, дають можлив≥сть практичному л≥карев≥, що не маЇ вих≥дноњ ≥нформац≥њ про ≥ндив≥дуальн≥ особливост≥ реакц≥њ конкретноњ дитини на л≥карський зас≥б визначити ор≥Їнтовно наближен≥ значенн¤ доз л≥карських засоб≥в дл¤ д≥тей.

¬≥кова група

ƒоза

ƒл¤ молодих людей до

ƒл¤ д≥тей

18 рок≥в

14 рок≥в

7 рок≥в

6 рок≥в

4 роки

2 роки

1 роки

до року

3/4

1/2

1/3

1/4

1 / 6

1/8

1 / 12

1 / 12 Ц 1/ 24

дози дл¤ дорослого

ƒержавна ‘армакопе¤ (ƒ‘ X виданн¤) пропонуЇ, дл¤ наближеного розрахунку доз дл¤ д≥тей, керуватис¤ наступним методом: доза л≥карськоњ речовини дл¤ дорослого приймаЇтьс¤ за одиницю. ƒоза дл¤ дитини, залежно в≥д в≥ку, зменшуЇтьс¤.

¬ищ≥ разов≥ й добов≥ дози отруйних ≥ сильнод≥ючих засоб≥в дл¤ д≥тей указуютьс¤ в ƒ‘ в окрем≥й таблиц≥, ¤кою л≥кар зобовТ¤заний користуватис¤.

Ќижче привод¤тьс¤ розрахунки дози, що базуютьс¤ на в≥ц≥ або мас≥ т≥ла, при цьому, ¤к правило, виходить занижена доза.

–озрахунок по в≥ку:

ƒоза = доросла доза

“очн≥ше розрахунок дози по мас≥ т≥ла:

ƒоза = доросла доза

Ѕ≥льш адекватн≥ розрахунки, що враховують площу поверхн≥ т≥ла:

ћаса т≥ла (кг)	ѕриблизний в≥к	ѕлоща поверхн≥ т≥ла, м 2	ѕроцент в≥д дози дорослого
3	Ќовонароджений Ц 1 м≥с¤ць	0,2	10 Ц 12
6	3 м≥с¤ц¤	0,3	18
7-8	6 м≥с¤ц≥в	0,35	20
10	1 р≥к	0,45	28
15	3 роки	0,65	33
20	5,5 рок≥в	0,8	48
25	7,5 рок≥в	0,85	50
30	9 рок≥в	1	60
40	12 рок≥в	1,1 Ц 1,3	66 Ц 78
50	14 рок≥в	1,5	90
70	ƒорослий	1,73	100

≤ндив≥дуальну дозу дл¤ дитини можна визначити з використанн¤м дозис-фактора у ¤кому враховуЇтьс¤ поверхн¤ т≥ла, маса дитини ≥ його анатомо-ф≥з≥олог≥чн≥ особливост≥. ƒл¤ цього разову дозу дл¤ дорослого перераховують на 1 кг маси т≥ла дитини в к≥лограмах.

¬≥к, роки

ƒозис-фактор (ƒ‘)

0 Ц 6 м≥с

6 м≥с Ц 1 р≥к

1 Ц 6 роки

6 Ц 10 рок≥в

10 Ц12 рок≥в

ƒорослий

2,4

1,8

1,6

1,4

1,2

1,0

Ќаприклад: доза препарату дл¤ дорослого (ƒ) Ц 0,5 г, маса т≥ла (кг) 70 кг. ¬≥к дитини 8 рок≥в, маса т≥ла дитини 32 кг, ƒ‘ (по таблиц≥) Ц 1,4. –озрахунок:

ƒоза дл¤ дитини =

–озрахунок доз по дозис-фактору можна робити т≥льки дл¤ препарат≥в, до ¤ких д≥ти менш чутлив≥ на п≥дстав≥ досв≥ду кл≥н≥чноњ пед≥атр≥њ (наприклад, дл¤ серцевих гл≥козид≥в).

A. Lenart розробив методи розрахунку дит¤чих доз, що враховують в≥к, масу т≥ла й ≥нтенсивн≥сть реакц≥њ дитини на л≥ки. ќбчислюЇтьс¤ величина дози дл¤ дитини у в≥дсотках в≥д дози дл¤ дорослого по формул≥:

(%)= 2 роки (в≥к) + маса т≥ла (кг)

де, (%) Ц % в≥д дози дорослого дл¤ дитини певного в≥ку й маси.

ѕри цьому показники в≥ку й маси округл¤ють: до п≥вроку зменшують; п≥сл¤ п≥вроку Ц зб≥льшують.

Ќаприклад: дл¤ 3-р≥чноњ дитини з масою т≥ла 15 кг доза становить 2x3+15=21% в≥д дози дорослого.

ѕри виписуванн≥ речовин, стосовно ¤ких орган≥зм дитини про¤вл¤Ї п≥двищену чутлив≥сть, коеф≥ц≥Їнт ƒо зменшуЇтьс¤, а у випадку застосуванн¤ л≥к≥в, на ¤к≥ дит¤чий орган≥зм реагуЇ менш ≥нтенсивно, чим дорослий (жарознижуюч≥, ферменти, в≥там≥ни, де¤к≥ снотворн≥, сульфан≥лам≥ди, де¤к≥ антиб≥отики), коеф≥ц≥Їнт ƒо зб≥льшуЇтьс¤ на ту саму абстрактну величину Ц число 12.

ƒоза дл¤ дорослого 0,5 Ц 100 (100%)

ƒоза дл¤ дитини трьох рок≥в х Ц 21 (21%)

ƒоза дл¤ дитини трьох рок≥в становить 0,1 г (100 мг).

	‘≥тотерап≥¤ \| ‘армаколог≥¤ \| ‘орум \| ѕро автор≥в

	ј Ѕ ¬ √ ƒ ≈ ∆ « Ћ ћ Ќ ќ ѕ – — “ ‘ ’ ÷ „ Ў ў я